— Гей! — гукнув Грязнов і затарабанив кулаком здорової руки у стінку кузова. — Ламайте зсередини. Бийте!
— Не допоможе! — з прикрістю промовив Тризна.
Але це допомогло. Всередині машини почулися шум, глухі удари, і нарешті задня стіна цілком відвалилася. З кузова вистрибнули один за одним дев'ять чоловік.
— Рятуйтеся! — глухо гукнув їм Гнат Несторович. — Рятуйтеся, не баріться!
— Спасибі, друзі.
Люди гаряче дякували Грязнову і Тризні. В районі вокзалу бухали розриви бомб, і величезна заграва освітлювала місто, перетворюючи ніч на день.
Член бюро обласного комітету партії комуніст «Грізний» до війни був у цьому місті лише один раз, і, власне, ця обставина й дозволила залишити його для організації підпільної боротьби з фашистськими загарбниками.
«Грізний» мав середню медичну освіту і після окупації міста без особливих труднощів улаштувався техніком-рентгенологом на німецький рентгенологічний пункт, який обслуговував кілька військово-польових госпіталів.
Жив він разом з дружиною і трирічною дочкою на околиці міста, на березі річки. Гітлерівці вважали його уродженцем міста Тамбова, а потрапив він у. ці краї на початку війни, повертаючись з відпустки, проведеної на Ризькому побережжі.
Справжнє прізвище «Грізного» було відоме лише чотирьом керівникам самостійних підпільних груп, і в їх числі — Денису Макаровичу Ізволіну.
Тому, коли «Грізний» висловив бажання побачити Ожогіна, Денис Макарович трохи здивувався. Сталося це на другий день після бомбардування вокзалу і поранення Грязнова. Можливо, «Грізний» хоче вислухати міркування Ожогіна про рацію, з якою працює Леонід? Але ж Денис Макарович доповів «Грізному» точку зору Ожогіна. Чи, може, «Грізний» вирішив включити Ожогіна і його друга в активну роботу підпілля?
… Микита Родіонович ішов по місту, вже повитому сутінками, і намагався не втратити з виду Ігорка.
Микита Родіонович радів, що нарешті побачить того, хто тримає в своїх руках усі нитки бойової роботи патріотів міста.
Ігорьок затримався на розі вулиці, покопирсався в своїх черевиках і пішов далі лише тоді, коли відстань між ним і Ожогіним значно зменшилась.
Микита Родіонович зрозумів: мабуть, мета недалеко.
Раптом Ігорьок зник.
«Куди ж він пропав?» подумав Ожогін, однак, не притишуючи ходи, пішов далі.
— Пройдіть вперед і вертайтесь. Двері будуть відімкнені, — долинув голос хлопчика із щілини в дверях невеликого, вкритого дошками будинку.
«Розумний! — подумав Микита Родіонович. — Чудово засвоїв конспірацію. Просто молодець!».
Ожогін пройшов до перехрестя і повернувся назад. Попереду видно самітну жіночу постать. Але ось зникла й вона. Микита Родіонович удавано посковзнувся, і озирнувся назад — нікого. Він відчинив двері і наштовхнувся на Ігорка.
— Там нікого немає? — хлопчик показав рукою на вулицю.
— Нікого.
— Тоді я піду, — і він шмигнув за двері.
Микита Родіонович залишився сам у темному коридорі, не знаючи, що зробити: зачинити двері чи залишити, як вони були, відчиненими.
В цей час з кімнати вийшла жінка із свічкою в руках:
— Заходьте, будь ласка, я сама зачиню.
Будинок мав дві невеликі кімнати. У другій кімнаті біля стола сидів чоловік. З появою Микити Родіоновича він підвівся:
— Товариш Ожогін?
— Так, Ожогін.
— Сідайте. Якщо курите — куріть. Я через хвилинку звільнюсь… Давай, Зіно, закінчимо, — звернувся він до жінки, яка зайшла до кімнати. — На чому ми зупинилися?
Тільки зараз Микита Родіонович помітив на столі портативну друкарську машинку.
Молода жінка — мабуть дружина «Грізного» — з гладко зачесаним назад світлим волоссям, сіла до столу, подивилась на аркуш паперу, закладений в машинку, і промовила:
— «… кожний, здатний тримати в руках зброю…»
— Так, пиши далі, — сказав «Грізний» і почав диктувати текст листівки.
Микита Родіонович утримався від куріння і став уважно розглядати «Грізного».
Ось він який, керівник радянських людей, що борються в підпіллі! Відверто кажучи, він чекав зустріти високу, дужу, широкоплечу людину, а «Грізний», мабуть, навіть нижчий за нього на зріст, з трохи посивілою головою. Темні довгасті очі спокійні і глибокі. Говорить грудним, м'яким голосом, не знижуючи і не підвищуючи його.
Коли закінчилось друкування листівки, Зіна накрила машинку чохлом і вийшла. «Грізний» витер сірник, спалив кілька аркушів копірки, загорнув попіл у клаптик газети і поклав біля лампи.