Потім його увагу привернув пташиний гомін. Ігорьок повернувся. На уцілілих сріблястих тополях, які тяглися вздовж тротуару, мостилися неспокійні граки. Бруньки на гілках тополь уже округлилися, набрякли — ось-ось почнуть розпукуватися.
Побачивши гітлерівських солдатів, які йшли на протилежному боці вулиці, Ігорьок згадав, що йому час приступати до справ.
Він повернувся в свою комірчину під сходовою кліткою. Василь уже прокинувся і сидів на ліжку.
Ігорьок надів жебрацьке лахміття і повісив через плече торбину.
— Вже йдеш? — спитав Василь.
— Так, треба йти, — коротко відповів хлопчик. — Повертаючись, зайду до Пелагії Стратонівни.
— Гаразд, — сказав Василь, — тобі видніше.
Сьогодні вранці треба було зайти до «Грізного» по записку для Швидкова. Ніхто з близьких людей ніколи не розповідав Ігорку про справи підпільників, але спостережливий хлопчина багато чого розумів сам. Він знав, що сьогоднішня записка — радіограма, і все, що в ній написане, буде передано на Велику землю — радянським людям.
— Ось і набережна.
Підсохла вже від гарячого проміння весняного сонця незабрукована вулиця, піднялась вода в річці від дощів і розталого снігу.
Ні, не можна не піти на берег і не подивитись на широке річкове привілля.
Ігорьок прикрив від сонця долонею очі, подивився на мутнувате річкове плесо, на протилежний берег і згадав слова Пелагії Стратонівни: «На річці лід пішов за водою, а на серці в людей залишився».
Нічого, швидко й цей лід розтане!..
Йдучи по набережній, Ігорьок не почув, а швидше відчув, що хтось невідступно іде за ним по п'ятах. Хотілося озирнутись і подивитись — хто, але хлопчик стримав бажання. Йти прямо до «Грізного» не можна було.
— Подайте шматочок хліба сироті! — співучим жалібним голосом промовив Ігорьок, постукавши в перші-ліпші двері.
Він почекав з хвилину і, одержавши запліснявілу скоринку, попрямував до сусіднього будинку.
— Подайте шматочок хлібця! — знову залунав його плаксивий голос.
Кладучи милостиню в торбину і трохи повернувши голову, Ігорьок встиг помітити, що по тротуару повільною ходою, заклавши руки в кишені пальта, йде невідомий.
Що робити? Минути будинок «Грізного» чи постукати? Якщо він пройде мимо, то тому, хто стежить за ним, це може показатися підозрілим. Коли ж він постукає, і дружина «Грізного» передасть йому з хлібом записку, буде ще гірше.
Будинок «Грізного» був уже зовсім близько, коли невідомий, наблизившись, покликав:
— Хлопчику, гей, хлопчику!
Не відгукнутися було не можна. Ігорьок обернувся, зобразивши на обличчі страдницьку міну, ї побачив огрядного, але невисокого чоловіка, з розпливчатими рисами обличчя, м'яким жіночим підборіддям. Маленькими вологими очима, які потопали в щоках, він ласкаво дивився на Ігорка.
— Ви до мене? — спитав хлопчик.
— Ну, звичайно, до тебе, — відповів незнайомий і схилив набік голову.
«Бачив я його коли-небудь чи не бачив? — напружено думав Ігорьок. — Ні, здається, не бачив».
— Я вам потрібний? — наважився він запитати.
— Багато назбирав? — у свою чергу, співчутливо спитав незнайомий.
Ігорьок заперечливо покрутив головою і, відхиливши краї торбинки, показав, що там було.
— І завжди так? — продовжував цікавитись незнайомий.
— Який день випаде… Та й вулиці різні, зважаючи на те, хто живе. Тут, на набережній, погано. Є такі, що й двері не відчинять, сваряться, — вже сміливіше заговорив хлопчик.
Незнайомий слухав і співчутливо кивав головою. «Чого йому треба?» — гірко подумав Ігорьок і, осмілівши, спитав:
— Можна йти?
— Ні. Іди за мною. Я тобі допоможу, і ти не будеш більше жебрати. І лаяти тебе ніхто не буде. Йди і не губи мене з очей. Не бійся, не з'їм тебе. Я людина хороша. Йди! — І незнайомий, не озираючись, пішов уперед.
Ігорьок якусь мить вагався: йти чи не йти? Якщо цей чоловік стежив за ним, то втекти не вдасться, він дожене. А можливо, що він знає й місцепроживання Ігорка…
Зовнішній вигляд незнайомого наче не викликав у хлопчика підозрінь, та й говорив він з чарівливою щирістю.
«Піду… Що буде, те й буде. Добре, що не дійшов до квартири «Грізного», вирішив Ігорьок ї пішов за незнайомим.
А той ішов, не зупиняючись і не обертаючись, очевидно впевнений у тому, що хлопчик іде за ним.
На Базарній вулиці, біля невеликого цегляного будинку, чоловік уповільнив ходу, озирнувся і поманив Ігорка рукою.
… У просторій кімнаті за невеликим голим столом сиділо кілька чоловік.