На вулиці Микита Родіонович сказав:
— Мене бентежать дві обставини. По-перше, Моллер дуже сміливо висловлює свої думки; по-друге, він не ви являє ніякого інтересу до нас. Хто ми? Звідки? Як потрапили сюди? При його цікавості остання обставина викликає підозру…
Умовилися додержувати у взаємовідносинах з Моллером максимальної обережності.
Юргенс сидів у просторому кабінеті Марквардта. Розмова підходила до кінця.
— Сподіваюсь, ви мене зрозуміли? — спитав Марквардт.
Юргенс схилив голову.
— А ви їх попередили, щоб вони підшукували квартиру?
— Збирався зробити це сьогодні.
— Не поспішайте. Я вже говорив у гестапо. Мені пообіцяли дати кілька адрес. Квартира — питання серйозне, і поспішність може пошкодити справі. Ні ви, ні я не можемо передбачити, хто прийде сюди першим: росіяни, американці чи англійці. Тому краще, якщо вони будуть квартирантами людини, яка себе в якійсь мірі скомпрометувала перед імперією фюрера. До речі, як вони себе поводять?
— Поза підозрою… Перевірку їх я закінчив ще там. Наслідки доповідав.
— Дайте їм паролі, дайте можливість вештатись по місту. Це справі не пошкодить… А як з їх навчанням?
— Теоретична підготовка по розвідці і радіосправі майже закінчена. Можна починати практичні заняття по прийому і передачі. Їм буде видана портативна радіостанція для зв'язку з радіоцентром. На добу намічено два сеанси: денний і нічний. Залишилося навчити їх самостійно монтувати приймач і передавач.
— Значить, підготовку можна вважати закінченою?
— Не рахуючи шифру.
— До шифру ми ще повернемось.
Особняк Юргенса, весь повитий хмелем, стояв у східній частині міста, на Лернерштрассе. Друзі підійшли до нього без п'яти десять. Стукати або дзвонити не довелося: той самий беззмінний служник люб'язно відчинив парадні двері і байдужим голосом запросив іти за ним.
Юргенс не примусив довго чекати на себе.
— Я поспішаю, — сказав він, — а тому. буду коротким. Завтра подзвонить пан Долінгер і запросить вас до себе. Це людина, з якою вам доведеться займатися радіосправою. Відносно квартири повідомлю днями, а поки що живіть у готелі. Нічим утруднювати або обмежувати вас не збираюсь: бувайте де завгодно, заводьте знайомих, але тримайте, як і раніше, в абсолютній таємниці відносини зі мною, з моїми людьми, і не зближуйтесь з особами, які при зміні ситуації в місті можуть вас скомпрометувати. Коротше кажучи, ніхто, крім визначених мною осіб, не повинен знати про наші зв'язки… Видайте себе за громадян, вивезених з Росії, за так званих переміщених осіб.
Юргенс присвоїв Ожогіну і Грязнову паролі-клички, забезпечив їх перепустками для круглодобового ходіння по місту і грішми.
— У мене все, — закінчив він, ховаючи в кишеню одержані від друзів розписки. — Якщо є запитання — будь ласка, тільки швидше.
— У нас одне запитання, — почав Микита Родіонович. — Дуже настирливий по відношенню до нас власник готелю Моллер. Він буває у нас, запрошує до себе, багато базікає…
— Про що?
— Про все, що відбувається у місті, не виключаючи секретних відомостей.
— Нехай собі базікає…
— А що робити, коли він цікавиться нашою думкою про те чи інше питання?
— Він що, випитує що-небудь?
— Так.
— Старайтеся більше слухати його і якомога менше говоріть самі. Так буде краще.
На початку вузького провулка містилась пивна — «Бірхалле». Від інших пивних вона зовні нічим не відрізнялася, але в ній, крім пива, можна було одержати, правда, за високу ціну, чашку сурогатного кофе — темної рідини з поганим запахом — і бутерброди з мікроскопічних порцій ерзац-хліба й сиру.
Кожного ранку Ожогін і Грязнов приходили в пивну і займали столик. Вони змушені були снідати тут, бо в готелі, по талонах коменданта міста, їм давали лише обід. Друзі приходили в «Бірхалле» зразу ж після відкриття, щоб встигнути захопити місце в цьому завжди людному і гамірному закладі.
Збиралися тут спекулянти, лихварі, посередники в торгових операціях, люди з кримінальним минулим. Мармурові дошки столиків носили на собі сліди різних арифметичних підрахунків, за якими ховалися найрізноманітніші зговори та угоди. Скільки темних справ приховували ці обшарпані, старі столики!
Сьогодні друзі прийшли з деяким запізненням і поспішили зайняти крайній столик. Офіціант, який уже примітив цих відвідувачів і не раз одержував від них щедрі чайові, швидко підбіг і прийняв замовлення на бутерброди й два кухлі пива.