Вранці Вагнер показав Микиті Родіоновичу нову листівку. В ній говорилося, що радянські війська спільно з польською армією пересікли радянсько-польський кордон і вступили на територію Польщі.
Дочитати листівку Ожогін не встиг: у парадні двері постукали. Вагнер пішов на стукіт і відчинив двері. Перед ним стояв Оскар Моллер.
— Скільки літ, скільки зим! — радісно привітав він Вагнера, чекаючи, що той подасть йому руку.
Але старий стояв, заклавши руки за спину, і сухо спитав непроханого гостя:
— Ви до мене?
Це не збентежило Оскара Моллера:
— І до вас, і не до вас… У вашому будинку поселилися мої хороші друзі, які довгий час жили у мене в готелі. І я хотів би їх бачити…
Вагнер повів Моллера до зали, де сидів Микита Родіонович. По обличчю Ожогіна старий одразу побачив, що і він не дуже радий приходу непроханого гостя. Але Моллера, певно, було важко чим-небудь спантеличити або збентежити Він швидко задріботів до Ожогіна, схопив його руку і почав трясти:
— Дружина мені спокою не дає: запроси, каже, обох до нас на обід… Так-так, не посміхайтесь…
Микита Родіонович хоч і помітив холодність, з якою Вагнер прийняв гостя, все ж змушений був запросити Моллера сісти.
Моллер тільки того й чекав:
— Ви чули, що робиться?
— Що саме?
— Змова, змова!
— А-а… — протягнув Ожогін. — Про це всі знають.
— Але зверніть увагу… — Моллер зробив паузу. — Змовники тепер усюди. Позавчора солдати піхотного полку, недавно сформованого в місті, відмовилися вантажитись і їхати на фронт. Так-так… Довелося викликати есесівців. Ті приїхали на броньовиках. Зав'язалася перестрілка… — Моллер несподівано замовк.
— Ну, і що ж далі? — поцікавився Микита Родіонович.
— Все-таки поїхали… Але розгардіяш був величезний. Кажуть, що командир полку пустив собі кулю в лоб…
Микита Родіонович бачив, що Вагнер кусає губи, поглядає на стіни, стелю, виявляючи нервозність.
Вичерпавши накопичений запас новин і пліток, Моллер звернувся до Вагнера:
— А як ви розцінюєте обстановку, старина?
Вагнер примружив очі.
— Раджу читати газети і не задавати таких запитань, — відповів він.
Микита Родіонович здивовано подивився на Вагнера, намагаючись зрозуміти, чому він тримає себе з гостем підкреслено різко.
— Я не розумію… — почав було Моллер.
Але старий перебив його:
— І розуміти нема чого… Ви, я бачу, знову взялися за старе ремесло?
— Я б вам не радив…
Моллер несподівано встав, грюкнув стільцем, випростався і, кинувши на старого погляд, сповнений люті, швидко попрямував до виходу.
— З ним треба бути дуже обережним. Це відомий гестапівський агент, — збуджено промовив Вагнер, ходячи по кімнаті.
Того ж дня до Вагнера несподівано прийшов керівник антифашистської групи в місті Генріх Фель. Він жив далеко за містом, зв'язок з ним підтримувався через інших осіб, і потрібні були надзвичайні причини, щоб старий Фель зробив таку далеку подорож.
Ознайомившись із характером справи, з якою прийшов Генріх, Вагнер вирішив одразу піднятись у мезонін до своїх квартирантів.
— Ви розумієте, товаришу Ожогін, — квапливо почав він, — мій друг не знає російської мови, а у нього в будинку вмирає росіянин, який втік з в'язниці. Я гадаю, що побачитися з ним буде краще кому-небудь із вас… Умираючий, очевидно, хоче щось важливе сказати, а Генріх не може його зрозуміти. За старого Феля я ручаюся, можете не боятись.
Ожогін і Грязнов деякий час вагались, але запевнення і прохання Вагнера змусили їх наважитись на знайомство з Фелем.
— Я його підготую і приведу сюди! — радісно сказав Вагнер. — Тут нам ніхто не перешкодить. — І він знову спустився вниз.
Через півгодини в «кімнату друзів зайшли Фель, Алім і Вагнер.
Генріх був високий, кістлявий, дуже сутулий чоловік. Довге й важке життя трудівника залишило на його широкому обличчі глибокі зморшки.
Фель відрекомендувався колійним обхідником на залізниці. Висловивши радість з приводу зустрічі з російськими товаришами, він розповів, що привело його до Вагнера. Сьогодні вранці, обходячи свою ділянку залізничної колії, він наштовхнувся на людину, яка лежала в кущах. Генріх разом з дружиною переніс невідомого до себе в сторожку. З великими труднощами його привели до пам'яті. У нього дві рани: одна — в ділянці живота, друга — в правій частині грудей. Він втратив багато крові, часто марить і, як гадає Генріх, говорить по-російському. Невідомий звідкись утік, його переслідували, поранили, але подробиці зрозуміти неможливо.