Вечір приніс нове випробування. В темряві над містом з'явилися бомбардувальники. Повітряна тривога і зенітний вогонь викликали паніку. Люди забігали по вулицях, але на місто не впало жодної бомби. Бомбовози пройшли вздовж полотна залізниці, повернули ліворуч і зробили два заходи над лісом.
Від вибуху здригнулася земля. Шибки уціліли лише в небагатьох будинках. Над місцем, де знаходився підземний завод, піднялася величезна хмара диму. Бомби, снаряди і міни рвалися до пізньої ночі. Підземний завод перестав існувати.
Безтурботне містечко раптом заметушилося. Дрібні ділки, комерсанти, господарі ресторанів, підприємств, службовці міського управління почали квапливо збиратися в дорогу. «Тікати, тікати!» зашуміли всі. «Чого зволікають американці? — шепотіли налякані бюргери. — Чому вони не йдуть?» Американці й англійці не поспішали, і треба було йти до них назустріч.
В робітничому передмісті панував спокій. Ніхто нікуди не збирався, не поспішав, ніхто не вкладав речей. Провінціальне містечко несподівано розділилося на дві частини, і відразу стала відчутною соціальна суть кожної з цих частин.
Юргенс прокинувся, як звичайно, рано, виконав гімнастичні вправи, обтерся холодною водою і, чекаючи сніданку, почав ходити по кімнаті. В руках у нього був російський словник — річ, яка стала в останній час обов'язковою.
З вікон віяло осінньою прохолодою. Пізні квіти на клумбах і трава в газонах були вкриті щедрою ранковою росою.
В місті сталися помітні зміни. Воно аж кишіло солдатами розгромлених на фронті підрозділів і частин, які наново формувалися тут; школи, кінотеатри, готелі були зайняті військовими. Ні за які гроші не можна було дістати масла, цукру або натурального кофе. Німецькі банкноти втратили всяку ціну, і городяни вдавалися до мінових операцій. На чорному ринку, вже не соромлячись, відкрито пропонували будь-яку іноземну валюту.
Випивши склянку кофе і майже не доторкнувшись до їжі, Юргенс прийняв Долінгера.
Вимогливий спеціаліст, який добре знає свою справу, Долінгер схвально відізвався про своїх учнів — Ожогіна і Грязнова.
Юргенс уважно слухав його, зрідка дмухаючи на палець.
— Самостійно зможуть працювати? — запитав він.
— Без усякого сумніву, — запевнив Долінгер.
— А якщо пошлемо без техніки?
Долінгер посміхнувся:
— Вони зараз тримають зі мною зв'язок на рації, зібраній ними самими, без моєї допомоги.
— Гаразд… Що у гас до мене?
— Я вже якось доповідав вам, що у господаря будинку, де живуть Ожогін і Грязнов, чорноробом працює військовополонений, якийсь Алім Ризаматов. Ви тоді не заперечували проти зближення з ним. Учора мені Ожогін розповів, що зближення між ними досягнуто. Ожогін вважає, що Ризаматов, маючи зв'язки в Узбекистані, може принести нам деяку користь.
Он як! Ці росіяни — недурні хлопці. Юргенс і сам думав про можливість використати цього узбека.
— Все зрозуміло, — перебив він Долінгера — Зробіть так, щоб непомітно для господаря будинку Ожогін привів до мене цього Ризаматова. А взагалі цих росіян треба днями відрядити до оперативного центра — нехай добре потренуються місяців зо два.
Коли смеркло, до кабінету Юргенса зайшли Ожогін і Ризаматов. Юргенс сидів у своєму кріслі з високою спинкою.
Він уважно подивився на молодого стрункого супутника Ожогіна і заговорив російською мовою.
— Скільки вам років?
Алім відповів.
— Коли і як ви потрапили в Німеччину?
Ризаматов назвав дату і розповів заздалегідь вигадані подробиці свого «полонення».
— У вас є родичі в Узбекистані?
Хоча в Аліма був тільки брат, він перерахував не менше десятка вигаданих родичів, додавши при цьому, що, можливо, декого з них уже немає в живих.
Ідучи до Юргенса, Микита Родіонович заздалегідь постарався врахувати запитання, на які доведеться відповідати, тому Алім відповідав не бентежачись, чітко й коротко.
Це сподобалося Юргенсу. Він продовжував цікавитись біографічними даними Аліма: освітою, професією, належністю до партії, до комсомолу.
— Так, так… — кивав головою Юргенс. — Попрошу вас вийти, — сказав він нарешті Алімові.
Залишившись сам на сам із Ожогіним, Юргенс поцікавився, яка думка про Аліма склалася в Микити Родіоновича. Той сказав, що Ризаматов — цілком придатна для справи людина. Крім того, не можна не враховувати, що коли Ожогін з'явиться в Узбекистані, — стануть в пригоді зв'язки, знайомства, а знайомства краще підготовляти завчасно.
— Вірно, — сказав Юргенс і ляснув долонею по столу. — А як він сприйме це? Як він ставиться до радянської влади?