Мені пощастило побачити таке випробування. Один з моїх провідників був фулані, і якраз під час цієї події ми гостювали в його селі. Глядачі були надзвичайно збуджені, як у нас перед великим змаганням з боксу. Вони закладалися, хто з юнаків витримає цей «іспит на мужність».
Взагалі негри мужньо терплять фізичний біль. Але я навіть не уявляв собі, яке випробування належить пройти юнакові фулані, перш ніж він здобуде право одружитися з своєю коханою.
Коли глядачі затихли, на середину кола, утвореного натовпом, вийшов високий юнак у самій тільки шкіряній пов'язці на стегнах. Це був Нагого, наречений Іназонги. Його впевнений погляд перебіг по обличчях глядачів і зупинився на дівчині. Тим часом до Нагого наблизився худорлявий жилавий чоловік з довгим прутом у руці. Він почав повільно кружляти навколо «жертви», коли-не-коли, ніби для проби, з свистом розсікаючи прутом повітря. Тим часом Нагого взяв у руки ріг антилопи і підняв його вгору. Він тримав його прямо перед собою, так що навіть від дуже сильного болю не міг опустити рук униз. Все його тіло аж до пупа було відкрите противникові. А той кружляв і кружляв навколо нього, то підходячи зовсім близько, то відступаючи далі. Юнак дивився тільки на дівчину, струнку красуню, яка була дійсно варта справжнього героя. Іназонга теж не зводила очей з Нагого. Та й не тільки вона — всі одноплемінники, особливо жінки й дівчата, впилися поглядами в обличчя нареченого. Вони пильно стежили, чи не здригнеться воно, коли юнакові завдадуть удару. Нагого стояв непорушно, певний своєї перемоги. Раптом екзекутор розмахнувся і щосили стьобнув юнака по животі. Та Нагого стояв, як мур, і гордо дивився на свою кохану. Глибока рана свідчила, що удар був сильний. З розсіченої шкіри текла кров. А юнак навіть оком не моргнув. Глядачі галасом висловлювали йому своє захоплення. Нагого сміявся, не зводячи погляду з коханої. Вона теж, ніби зачарована, дивилася на нього. Та ось Нагого запально гукнув своєму екзекуторові:
— Бий ще!
Знову залунали вигуки захоплення, і знову прут із свистом розітнув повітря. Всі дивилися на юнака. Але Іназонга блискавкою метнулася до свого нареченого.
— Годі! — закричала вона. — Іназонга давно знає, що Нагого великий герой!
Прокотилася хвиля гучних оплесків, і щасливі закохані пішли геть у супроводі родичів, без яких, звичайно, таке свято не могло обійтися.
На місце Нагого став інший юнак. Він не вмів так володіти своїми почуттями, і під час удару в нього смикнулося обличчя. Натовп відгукнувся на це шаленим ревом. Зневажливий сміх відразу ж затаврував юнака ганьбою. Жодна дівчина фулані не вийде тепер за нього заміж, хоч би він мав і якнайбільші гурти худоби. Якщо дівчина сама заможна чи їй дають у посаг багато худоби, то вона має навіть право вимагати, щоб її майбутньому чоловікові завдавали двох або й трьох ударів. Тільки витримавши цю екзекуцію, він зможе з нею одружитися.
У «АФРИКАНСЬКИХ РИЦАРІВ»
"У-у-у! У-у-у! У-у-у!" Це жахливе «у-у-у» не сон, це — дійсність. Виють гієни. їх багато, і вони десь зовсім поряд. Вже кілька днів я і мій вірний кінь лежимо самі серед пісків найбільшої в світі пустелі — Сахари. Як же це сталося?
Я хотів добратися до південної межі Сахари, в країну племені борну, щоб наловити там пітонів. Вів мене Ібрагім, юнак з племені хауса. Він запевняв, що знає місце, де цих змій повно-повнісінько. Там є один ловець, що постачає на базари найкращі шкури пітонів. Ібрагім обіцяв познайомити мене з ним.
Ми їхали верхи багато днів, пробираючись в глиб країни борну, аж поки на нашому шляху не перестали зустрічатися оазиси. Ібрагім, який досі орієнтувався дуже добре, раптом сказав мені:
— Батурі, Ібрагім не впізнає цього місця. Я був тут востаннє два роки тому. Тепер дюни, мабуть, пересунулися. Ми збилися з дороги. Чи не краще повернутися назад?
Я не послухав його. Повернутися? Це було б просто смішно.
Наступного дня сталася дуже неприємна подія. Наш осел, навантажений бурдюками з водою, спіткнувся і впав так невдало, що з бурдюків повискакували затички і коштовна рідина розлилася. У нас лишилося її хіба що на день. Спершу ми домовились пити по кілька крапель, а потім, коли стало ясно, що вода кінчається, тільки змочували палаючі губи. Тварини похнюпили голови: їх теж мучила спрага. Довелося далі йти пішки і вести їх за собою.