Коли місто залишилося далеко позаду, Дунк прочистив горло й мовив:
— Недобре це — різати голову божій людині. Що він такого зробив? Патякав язиком, та й усе. Слова — то вітер.
— Деякі слова — вітер. А деякі — зрада.
Яйк був худий, мов тріска — самі ребра та лікті — але язикатий, як сім дідьків.
— Кажеш, наче справжній принцик.
Яйк ображався, коли його дражнили принциком, а Дунк тому й радий бував.
— Може, він і септон, але у проповіді збрехав, пане. Посуха — то не провина пана Кровокрука. І Велика Весняна Пошесть теж.
— Може, й так. Але якщо відрізати голови усім дурням і брехунам, то міста і села в Семицарстві добряче спорожніють.
II
Шість днів по тому від дощу лишилися самі спогади.
Дунк зняв сорочку, щоб погрітися під літнім сонечком. Коли налетів легенький вітерець — прохолодний, свіжий і запашний, як подих красної діви — Дунк аж зітхнув полегшено і оголосив:
— Вода. Чуєш, пахне? Озеро вже недалеко.
— Мені пахне тільки Маестер, пане. Чи то пак, смердить.
Яйк з усієї сили смикнув за мулів повід, бо Маестер за своїм звичаєм миттю зупинився пожувати придорожньої травички.
— На березі озера є старий заїзд. — Дунк зупинявся там, коли служив зброєносцем при старому лицареві. — Пан Арлан казав: там варять добре темне пиво. Може, скуштуємо, поки чекатимемо на перевіз.
Яйк кинув на нього погляд, повний надії.
— А чи не до вечері ми його скуштуємо, пане?
— Якої ще вечері?
— Печеного м’ясива, — відповів хлопець. — Курки чи качки. Та хоч миски кулішу з салом. Що подадуть, пане.
Останній раз вони їли гарячу страву три дні тому, а з тієї пори живилися паданками та смужками старої солонини, твердішої за кору. «Непогано було б набити кендюха чимось поживнішим, перш ніж вирушати на північ. До тієї Стіни шлях неблизький.»
— А якби ж ще й переночувати… — докинув Яйк обережно.
— Може, панич і перини бажають?
— Виспався б і на соломі, пане, — ображено буркнув Яйк.
— В нас срібла катма, щоб по корчмах розкошувати.
— Маємо двадцять два гроші, три зірки, одного оленя і той старий уламок граната, пане.
Дунк збентежено почухав вухо.
— Я гадав, ми маємо два срібняки.
— Мали два, поки ви не купили намета. Лишився один.
— А не матимемо жодного, як почнемо спати за гроші у заїздах. Чи воно тобі треба: начіпляти бліх з постелі після якогось котолупа? — Дунк пирхнув. — Мої власні не дуже мирять з чужими. Поспимо й під зірками.
— Зірки гарні, — погодився Яйк, — а от земля твердувата, пане. Хочеться, бува, підкласти під голову подушку замість чобота.
— На подушках хай принци сплять.
Кращого за Яйка зброєносця годі було й бажати, але час від часу в ньому прокидався ясновельможний панич. «Не забувай, що в малому тече драконяча кров.» У Дункові ж текла жебрацька… принаймні так йому казали у Блошиному Подолі, коли не погрожували повісити, щойно він виросте.
— Може, на пиво та гарячу вечерю я б нашкріб, та на постіль точно не дам ані шеляга. Ще треба чимось заплатити за перевіз.
Останнього разу, коли він перетинав озеро, перевізник узяв з нього якихось кілька мідяків. Але то було шість років тому, ба навіть сім. З тієї пори усе подорожчало.
— Ну, — мовив Яйк, — переїхати можна і чоботом.
— Не можна, — заперечив Дунк, — обійдемося без чобота.
Чобіт міг накликати біду. «Підуть чутки. Люди полюбляють пліткувати.» Його зброєносець недарма ходив лисий: Яйк мав волошкові очі старої Валірії та волосся, що сяяло пасмами куваного золота, переплетеного зі сріблом. Для нього відростити волосся — все одно що почепити на груди герба з триголовим драконом. На Вестеросі настали неспокійні часи; краще не спокушати долю.
— Ще раз згадаєш про свій клятий чобіт, такого ляща дам у вухо, що перелетиш через те озеро.
— Я б краще переплив, пане.
На відміну від Дунка, Яйк плавав дуже добре. Раптом хлопець крутнувся у сідлі.
— Пане! Хтось їде шляхом позаду нас. Чуєте коней?
— Я не глухий. — Дунк ще й пилюку бачив. — Великий загін, до того ж поспішає.
— Гадаєте, то розбійники?! — Яйк звівся на стременах, радше збуджений, аніж зляканий. Така вже в малого була вдача.
— Так галасують на дорозі не розбійники, а вельможні пани з почтом.
Дунк смикнув за руків’я меча, щоб перевірити, як виходить з піхов клинок.