Від океану вони перевели очі на острів, котрий стелився вусібіч у них під ногами, і перше запитання прозвучало з уст Гедеона Спілета:
— А які приблизно розміри цього острова?
Серед безмежжя океану великим острів справді не здавався.
На хвилину Сайрес Сміт замислився, уважно подивився на його обриси, взяв до уваги висоту гори, де всі вони стояли, і відповів:
— Друзі, я думаю, не помилюся, коли скажу, що побережжя острова тягнеться на добру сотню миль.
— А площа?..
— Важко сказати, — мовив інженер. — Надто примхливо він порізаний.
Сайрес Сміт не помилявся: за величиною острів не поступався перед Мальтою або островом Закінфом у Середземномор’ї, але відрізнявся від них більш неправильною формою, мав менше мисів, стрілок, кіс, заток і бухт. Його дивні обриси вражали, і,коли за інженеровою порадою Гедеон Спілет накидав на папері острівні контури, усім здалося, що він скидається на якусь фантастичну тварину, на крилоноге чудовисько, яке заснуло на поверхні океану.
Тут і справді не завадить ознайомити шановних читачів з обрисами острова, що їх і швидко, й досить точно накреслив на папері журналіст.
Східна частина узбережжя, на яку пошкоджений аеростат викинув групку людей, скидалась на широку бухту, обмежену з південного сходу довгим гострим мисом, прихованим від Пенкрофових очей під час його першої експедиції берегом острова. З північного сходу бухту захищали дві інші коси, а між ними врізалася вузька затока, що нагадувала пащу велетенської акули.
З північного сходу на південний захід берег виступав у море, наче сплюснутий череп хижака, а потім, неподалік від згаслого вулкана, що підносився у його центрі, здіймався невиразним пагорбом.
Далі берег тягся досить плавною кривою з півночі на південь аж до невеликої бухти, що врізалася в нього на дві третини периметра острова; за нею вигинався скелястий мис, який скидався на хвіст гігантського алігатора.
Цей хвіст утворював справжній півострів, витягнутий більше ніж на тридцять миль у море, якщо міряти від південно-східного згаданого вже мису, і плавно заокруглювався, утворюючи широку затоку — незахищений, відкритий рейд, який доповнював химерний візерунок острова.
У своєму найвужчому місці — між Комином і бухтою на західному березі, що лежала якраз навпроти їхнього тимчасового житла, — острів був завширшки близько десяти миль, а в найширшому — від швнічно-східного мису, схожого на акулячу щелепу, до вузького хвостовидного мису на південному заході — не менше тридцяти миль. Що ж до поверхні острова, то вона була досить-таки різноманітною: весь південь острова від гори до узбережжя поріс густим лісом, а північна його частина була безводна, піщана й гола. Між вулканом і східним берегом Сайрес Сміт та його супутники, на своє здивування, побачили озеро, обрамлене зеленню густих дерев. Вони й гадки не мали про його існування. З вишини здавалося, що озеро лежить на одному рівні з морем, але, подумавши, інженер пояснив своїм супутникам, що воно перебуває футів на триста вище, бо водоймищем для нього служить западина плоскогір’я, що є не чим іншим, як продовженням гранітного берегового пасма.
— То це прісноводне озеро? — запитав Пенкроф.
— Звичайно, — відповів інженер. — Його напевне живлять гірські джерела.
— А он у нього впадає річечка, — вигукнув Герберт, показуючи на вузький потік, витоки якого, мабуть, починалися у західних відрогах хребта.
— Ай справді, — зауважив Сайрес Сміт. — А раз ця річечка впадає в озеро, то, очевидно, там, з боку моря, є стік води, через який її надлишок витікає з озера. Ми в цьому переконаємося на зворотному шляху.
Цей звивистий потічок і вже досліджена річка, очевидно, і являли собою всю річкову систему острова, принаймні ту, яка відкривалася зору мандрівників. Проте не виключалося, що в хащах дерев, які вкривали густим лісом дві третини острова, до моря текли й інші струмочки та річечки. Це навіть видавалося ймовірним, адже лісиста частина острова на вигляд була дуже родючою й багатою на чудові зразки флори помірного поясу. Що ж до північного боку острова, то там не було помітно ніяких потоків. Можливо, вони траплялися лише в болотистій північно-східній його частині, а решта була вкрита дюнами, пісками й камінням — безплідною, дикою місцевістю, яка становила різкий контраст із розкішною природою на більшій частиш острова.
Вулкан, що здіймався не в центрі острова, а ближче до північно західного узбережжя, ніби ділив його на дві нерівні зони. На південному заході, на півдні та південному сході нижні прискалки відрогів гірського хребта зовсім зникали під зеленим шатром лісів. Зате на півночі простежувались усі їхні розгалуження, аж поки ті розчинялися у піщаних рівнинах. Якраз із того боку проклала собі шлях лава, що вивергалася з вулкана, і широкі крем’яні шляхи, де пролягали її русла, тяглися аж до вузького мису, який виступав у море на північному сході острова й утворював затоку.
Цілу годину залишався Сайрес Сміт зі своїми супутниками на вершині гори. Острів розгортався у них перед очима, мов рельєфна різнобарвна карта, зеленава там, де росли дерева, ліс, жовтувата, де розкинулися піски, і з голубими морем, озером та річечками. Вони охоплювали поглядом весь обшир краєвиду, і для їхнього зору зосталися непроникні лише зелені хащі, глибінь тінявих долин та глибокі ущелини, вириті природою біля підніжжя гори-вулкана.
Лишалося розв’язати одне чи не найважливіше питання, що згодом справить дивовижний вплив на всю майбутню долю потерпілих.
Чи є на острові ще якісь люди?
На висловлене журналістом запитання після нещодавно здійсненого огляду всього острова, здавалось, уже можна сказати рішуче «ні».