Выбрать главу

— А справді, прекрасне озеро! — захопився Гедеон Спілет. — Ось би тут пожити!

— Поживемо! — лаконічно відповів Сайрес Сміт.

Бажаючи повернутися в Нетрі найкоротшим шляхом, мандрівники дійшли до південного кінця озера, де береги сходилися під кутом. Не без зусиль прокладаючи собі дорогу в лісових заростях, яких ще не торкалася рука людини, вони рушили далі до узбережжя, тримаючи напрямок на південну частину плато Круговиду. В цей бік вони пройшли дві милі; нарешті, розсунулася остання завіса дерев, і перед очима мандрівників виникло плато, яке зеленіло густою травою, і неосяжна широчінь океану.

Щоб повернутися в Нетрі, досить було перетнути навскіс плато й спуститися по його схилу до першого закруту ріки Віддяки. Але інженеру хотілося знати, де і як випливають з озера надлишкові води, а тому дослідники пройшли під деревами ще півтори милі на північ. Справді, можливо, десь існував стік; або ж вода випливала через розпадину гранітної стіни. Адже озеро являло собою величезну кам’яну западину, яку Червоний струмок поступово наповнив водою; значить надлишок її повинен був десь стікати до моря, падаючи водоспадом. «Якщо це дійсно так, — думав інженер, — то, можливо, вдасться скористатися силою водоспаду, що досі марно пропадала, нікому не приносячи користі». Отже, дослідження берегів озера Гранта продовжувалося. Пройшли по гірському плато на північ ще півтори милі, але всупереч своїм чеканням Сайрес Сміт ніде не знайшов стоку води.

Стрілка годинника вже показувала пів на п’яту. Час було повертатися до притулку, приготувати на вогнищі обід. Маленький загін повернув назад, і лівим берегом ріки Віддяки Сайрес Сміт із товаришами дійшли, нарешті, до Нетрів.

Розпалили вогонь. Наб і Пенкроф виявилися справдешніми кухарями — один завдяки кулінарним здібностям, властивим неграм, а інший — як і личить морякові, який усе вміє робити; вони швидко приготували печеню зі своєї здобичі.

Після вечері, коли мандрівники вже збиралися лягати спати, Сайрес Сміт витяг з кишені камінчики — зразки різних мінералів — і коротко пояснив:

— Дивіться, друзі. Ось це — залізна руда, це — пірит, це — глина, це — вапняк, це — вугілля. Ось чим багата тут природа. Це її внесок до нашої спільної справи. Завтра черга за нами.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Що носив на собі Топ. — Лук і стріли. — Цегельний завод. — Гончарна піч. — Кухонне начиння. — Перша юшка. — Полин. — Південний Хрест. — Важливе астрономічне спостереження

— Ну, що ж, містере Сайрес, з чого почнемо? — запитав наступного ранку Пенкроф.

— З початку, — відповів інженер.

Дійсно, острів’янам довелося починати «із самого початку». У них не було ніяких інструментів для виготовлення найнеобхіднішого начиння; не могли вони також уподібнитись природі, у якої попереду дуже багато часу, і тому вона не квапиться, зберігаючи свої сили. Вони не мали такого запасу. Борючись за своє існування, вони повинні були негайно виготовити дуже багато чого, і якщо не робити винаходу на кожному кроці, то принаймні скористатися досвідом інших людей. Для них залізо і сталь існували ще в стані мінералів, гончарні вироби поки що були просто глиною, а для одягу їм необхідно ще знайти матеріал.

Треба, одначе, сказати, що наші острів’яни були дійсно людьми в кращому, у найвищому значенні цього слова. Інженер Сміт не міг і бажати собі розумніших і старанніших помічників, відданіших товаришів. Він поговорив з кожним і знав їхні здатності і схильності.

Гедеон Спілет, талановитий журналіст, чимало вивчив, щоб мати можливість говорити у своїх статтях про все; він і розумом і руками повинен допомогти облаштуванню колонії на острові. Спілет впорається з будь-яким завданням, а оскільки він азартний мисливець, то нехай полювання, що досі було для нього розвагою, стане відтепер його обов’язком.

Герберт — славний хлопчик, який має великі природничі знання; він надасть серйозну допомогу спільній справі.

Наб — це втілена відданість. Розумний, спритний і невтомний, силач, із залізним здоров’ям, він до того ж розуміється на ковальській справі. Наб, звичайно, буде дуже корисний колонії.

Пенкроф ходив по всіх морях і океанах, теслював на кораблебудівних верфях у Брукліні, бував і підручним кравця на державних кораблях, садівником і землеробом, коли приїжджав у відпустку додому, — тобто, як і личить морякові, мав славу майстра на всі руки.

Отже, тут неначе навмисно дібралася п’ятірка товаришів, здатних боротися з долею і перемогти її.

«Почнемо з початку», — сказав Сайрес Сміт. Спочатку необхідно зробити важливе пристосування для обробки мінеральної сировини, яку давала природа. Відомо, яку роль у цій обробці відіграє висока температура. Палива — як дров, так і кам’яного вугілля — вдосталь. Потрібно було тільки скласти піч.

— А для чого ця піч? — поцікавився Пенкроф.

— Наробимо собі різних горщиків. Вони нам дуже потрібні, — відповів Сайрес Сміт.

— А з чого піч складемо?

— З цегли.

— А цеглу з чого зробимо?

— З глини. В дорогу, друзі! Щоб даремно сировину не тягати, давайте влаштуємо майстерні на місці її видобутку. Наб принесе нам провізії, а вже вогню для готування їжі нам вистачить.

— Прекрасно, — посміхнувся журналіст. — Вогонь є, а їжі може й не бути, оскільки немає зброї для полювання.

— Ех, коли б хоч звичайнісінький ножик дістати! — зітхнув моряк.

— Що тоді? — запитав Сайрес Сміт.

— Як «що»? Та я б хутенько зробив лук і стріли. І мали б до столу скільки завгодно дичини!

— так… ніж, яке-небудь лезо, — замислився інженер, неначе говорячи сам до себе.

Погляд його випадково впав на Топа, який сновигав берегом. Очі Сайреса Сміта заблищали:

— Топ, сюди! — гукнув він,

Пес підбіг до хазяїна. Сайрес Сміт обхопив руками головну собаки, розстебнув нашийника і, розламавши його навпіл, сказав: ’ — Ось вам, Пенкрофе, два ножі!

У відповідь моряк двічі прокричав «ура». Нашийник Топа зроблений був з тонкої смуги загартованої сталі. Якщо нагострити її об камінь, вийде справжнє лезо, а, потім можна відшліфувати його осколком дрібнозернистого піщанику. таких каменів скільки завгодно на березі, і за дві години колонія розбагатіла на два гострих клинки, до них легко прилаштовувались міцні руків’я.

Появу першого знаряддя зустріли радісно, як велику перемогу. Та це й дійсно було перемогою, і до того ж здобутою вчасно.

Вирушили в дорогу. Сайрес Сміт повів товаришів на західний берег озера, туди, де він учора помітив багато глини, зразок якої прихопив із собою. Спочатку йшли вздовж ріки Віддяки, потім перетнули плато Круговиду і, подолавши близько п’яти миль, зупинилися на галявині, за двісті кроків від озера Гранта.

Дорогою Герберт знайшов дерево, з гілок якого індіанці в Південній Америці роблять луки. Це дерево — «крехимба» — належить до сімейства пальмових, але не дає їстівних плодів. Вибравши довгі та рівні гілки, — Пенкроф зрізав їх, обчухрав листя, потім підстругав гілки на кінцях так, щоб посередині вони були товщими і міцнішими; залишалося тільки знайти рослину, придатну для тятиви. Рослина ця належить до сімейства мальвових, роду гібіска, має міцні волокна, які пружністю, мабуть, не поступаються сухожиллям тварин. так Пенкроф виготовив досить надійні луки; не вистачало тільки стріл. Правда, їх легко зробити з твердих і прямих гілок без сучків, але де взяти гострі вістря? Адже матеріал, що міг би замінити залізо, навряд чи легко доступний. Пенкроф утішав себе думкою, що він потрудився на совість, а в усьому іншому допоможе випадок.

Острів’яни прийшли на те місце, яке вони обстежували напередодні. Ґрунт тут складався з червоної глини, що використовується для виробництва цегли й черепиці, і, отже, колоністи цілком могли втілити свій задум. Робочі руки є. Виробництво цегли справа не така вже й складна. Потрібно глину замісити з піском, зліпити цеглини й обпалити їх у вогні великого багаття.

Звичайно цеглу роблять за допомогою форм, але колоністам довелося зайнятися формуванням голіруч. Час до темряви і весь наступний день присвятили виготовленню цеглин. Глину, змочену водою, місили і руками, і ногами, потім масу поділяли на шматки рівної величини. Досвідчений робітник може за півдоби виготовити вручну майже десять тисяч цеглин, але п’ять наших майстрів на острові Лінкольна за два дні роботи зробили не більше трьох тисяч штук; сирі цеглини вклали рядами, так їм належало добре висохнути три-чотири дні, а потім можна починати випал.