Вістович замовк, але за хвилю відповів так само впевнено:
– Я повинен розповідати вам про свої сексуальні пригоди?
Чоловік спробував удати зніяковіння.
– Будемо розцінювати це як своєрідне гасло, – сказав він.
– Одна смаглява хтива кішка, – відповів комісар, – забув, як її звати.
– Ах, я зрозумів, про кого ви, – була відповідь, – але ж ви знаєте, що жінки, як і чоловіки, приходять сюди добровільно. Це не бордель… Тож сьогодні вашої кішки може й не бути.
– Мені байдуже, – Вістович раптом жадібно облизав губи і трохи стишив голос. – Лише б ті самі кайдани і той самий батіг… І щоб яка-небудь сучка мене щосили періщила.
– Бачу, ви вже на самій межі, – посміхнувся незнайомець, – що ж, не буду вас затримувати.
– А цей молодий чоловік… – той глянув на Самковського.
– Я хочу йому показати, що таке справжнє задоволення, – мовив комісар.
– Чудово. З вас десять крон, панове, і ласкаво просимо до раю…
Узявши гроші, незнайомець провів їх униз, де за дверима і ширмою відкрилося напівосвітлене приміщення із столиками і ліжками замість крісел. Чувся доволі незвичний, але приємний запах, від якого трохи паморочилась голова. На ліжках сиділи напіводягнені жінки, а деякі були зовсім голі. Навпроти них бовваніли чоловіки, щоразу тягнучись до тих зі своїми пестощами, і все, здавалось, було для того, аби в одну мить перейти від розмов до злягання.
– Ось вона, їхня свобода, – проговорив незнайомець, – свобода від шлюбного рабства. Тут жінка може обирати собі чоловіка, а чоловік жінку, незважаючи на жодні обставини.
– Нам би випити для початку, – прохрипів комісар.
Одразу ж перед ними з’явилася кельнерка у шкіряній комбінації і батогом на шиї.
– Чого саме? – запитала вона.
– Чого-небудь, – відповів поліцейський, будучи не в силах думати.
– Як скажете.
– Столики для самотніх у сусідньому залі. Рекомендую вам сісти за різні, – мовив незнайомець і знову подався нагору.
Сівши неподалік один від одного, поліцейські зауважили за столиком навпроти професора Тофіля. Той також був один, цілковито присвятивши себе курінню кальяну.
Кельнерка у шкіряній комбінації принесла пляшку вермуту і дві склянки. Наливши спочатку Самковському, а потім комісару, вона швидко і вправно вмостилася Вістовичу на коліна.
– Ти сьогодні мій, – прошепотіла вона йому на вухо, – я щовечора обираю собі когось, і сьогодні мій вибір – це ти.
Комісар відчув несамовиту гордість і легке кружіння голови. Тим часом руки цієї бестії вже опинилися під його сорочкою, а далі міцно вхопились за ремінь.
– Зробимо це тут? – запитала кельнерка, підставляючи своє тіло під його пестощі.
Вістович зиркнув на практиканта і доктора Тофіля, що з цікавістю обсервували їхні ігри, і рішуче заперечив.
– Тоді ходи сюди.
Вона вхопила його за руку і потягла в невелику нішу за ширмою. Очевидно, це була своєрідна ложа, де могли сховатися надмірно сором’язливі. З-за штори проглядалась зала, однак із зали не було видно тих, що всередині.
Кельнерка накинулась на свого обранця, мов дика рись, яку нескінченно довго до цього тримали в клітці. Здерши з нього сорочку, вона відступила кілька кроків назад і зняла з шиї батіг.
– До ноги, – наказала жінка.
Вістович зареготав і наблизився до неї упритул.
Кельнерка трохи здивовано звела на нього погляд.
– Хочеш сам мене відшмагати? – запитала вона.
– Викинь це гівно, – сказав він їй.
Жінка слухняно відкинула батіг.
– Я не такий, як ті психи, – пояснив комісар, – і їхні дурнуваті ігрища мені не потрібні.
Він обійняв кельнерку за стан і припав поцілунками до її шиї. Шкіра в неї виявилась ніжною та гладенькою, хоча волосся неприємно смерділо. Руки Вістовича блукали по її тілу, затримуючись тоді, коли чувся її стогін. Нарешті вдалося зняти з неї шкіряну комбінацію. Тепер уже він, не прибираючи рук з її стану, зробив півкроку назад. Вістовичу хотілося краще роздивитись тіло жінки.
– Ніхто зі мною ще так не поводився, – спантеличено мовила вона.
– Тоді я буду першим, – сказав комісар, знову наблизившись до неї.
Його руки повторно почали її пестити, але цього разу здебільшого груди і лоно. Щойно вона солодко затремтіла в його обіймах, чоловік перейшов до головного.
Ніколи ми не отримуємо задоволення більшого, ніж тоді, коли свідомість нестерпно пече заборона, страх або сором. Відчуваючи все це одразу, а надто тягар пережитих нервів, комісар дужо і вправно входив у свою коханку, відчуваючи, що от-от настане таке довгождане полегшення. Вона вже корчилась у солодких конвульсіях, а йому залишалася якась мить.