«Що коїться? – пронеслося в голові чоловіка. – Невже я п’яний? А може, сплю? А може, курва, здурів?!»
Останній здогад ударив шаленим дзвоном по розпечених мізках і звалив його на долівку. Кольорове небо над головою завертілося, як дзиґа, а коли зупинилось, Кислович спробував звестись. Та ледве спершись на лікті, він застиг, роззявивши рота від побаченого. Неподалік стояла напівоголена Єва, тримаючи в руках батіг, а довкола неї, по колу, ніби вчені свині, рачкували п’ятеро тлустих чоловіків. Ті також були роздягнені, і масивні складки жиру потворно тіпались у такт кожному рухові.
Герман пригадав, як сильно недолюблює товстих людей, і бридкий клубок підступив йому до горла.
– Ось вони, – промовив він, – ось вони з нею… Але… але де тепер я?
Зненацька Єва зупинила товстунів і зняла з себе решту одягу. Вони поповзли до неї, пожадливо тягнучись до її тіла, але жінка дозволяла небагато: торкнутись коліна, лизнути живіт, вдихнути запах шкіри… Водночас вона нещадно шмагала їхні руки і плечі, але ті, виючи від болю, все одно поривались уперед.
Нарешті Єва помітила Германа. Одним змахом батога жінка наказала товстунам відступити і неквапно, колихаючи розкішними персами, наблизилася до нього.
– Знайшов? – сміючись, запитала вона.
Кислович дивився на неї з того самого положення, як і ті, кого вона щойно шмагала, і, несподівано для себе, благально глянув на її руку, в якій був затиснений батіг.
– Е, ні! – знову розсміялася Єва. – Для тебе я приготувала дещо інше… Від цього ті свині схуднуть ще на 10 фунтів.
Вона раптом непристойно вигнулась перед ним.
– Візьми мене, а вони нехай дивляться…
Герман ухопив її і зручно підтягнув до себе. Тепер було байдуже, що це за примарний світ довкола.
Єва була справжньою.
Ранішнє світло м’яко лягло на обличчя. Герман побачив спершу червону пелену заплющених повік, а потім – розмиті обриси кімнати. Потроху інтер’єр ставав чіткішим. Сам він лежав у свіжій постелі, дбайливо вкритий теплою ковдрою. Поряд, на столику, парувала чашка гарячого чаю. Хтось тут був за хвилину до його пробудження.
«Невже все це мені наснилося? – подумав Герман. – Товстуни, яких шмагали батогом і… близькість з Євою?»
Відкинувши з себе ковдру, чоловік встав з ліжка. У кімнаті було доволі холодно, і він найперше потягнувся до чаю.
– Доброго ранку, – почув Герман після того, як зробив ковток.
До кімнати зайшла Єва. Тепла накидка була на ній поверх сорочки, а волосся легко спадало на плечі, незібране у звичну зачіску. Так вона виглядала ще привабливішою, ніж у його сні.
– Як ви почуваєтесь, Германе? – знову мовила жінка.
– Я бачив дивні сни, – пробурмотів той, закриваючись ковдрою.
Він був лише в піжамі, тому почувався ніяково.
– Дивні? – перепитала пані Гроцька. – Ви, мовознавець, і не підібрали поетичнішого слова?
Вона підійшла до гардероба, схованого в ніші, дістала звідти східний халат і піднесла йому. Одягшись, Кислович став схожим на мамлюка.
– Хіба ви знаєте, що мені снилось? – запитав сторопілий Герман.
– Звичайно, ні, – засміялась Єва, – хіба хтось може споглядати чужі сни? Під ранок, коли я навідалась сюди, ви усміхались уві сні. От я і зробила висновок, що слово «дивні» – не зовсім підходяще.
– Ви праві, – погодився той, – мені снились просто неймовірні речі… Що сталося зі мною вчора?
– Ви почали свій обшук, а потім сон зморив вас у цій кімнаті.
– Такого ніколи зі мною не було раніше.
– Що ж, часом тутешнє повітря дурманить людям голову, – промовила жінка, – а може, служниця зробила заміцний глінтвейн.
Єва попрямувала до дверей.
– За півгодини буде накритий сніданок, – додала вона, – а потім, якщо ваші плани не змінилися, ми їдемо стріляти.
– З приємністю, – відповів Герман.
Щойно Єва вийшла за двері, чоловік рвучко зняв із себе дивакуватий халат і роззирнувся по кімнаті, шукаючи свій одяг. Той виявився в кутку кімнати, ретельно складений на кріслі. Поряд, на столику, лежав його «Гассер». Кислович швидко одягся і пристебнув до пояса зброю. За мить двері кімнати знову прочинились і досередини зайшов усміхнений Станіслав. З рота в нього стирчала запалена люлька – ще одне свідчення того, що поліціянт перебуває в чудовому гуморі.
– Доброго ранку, мій друже! – привітався він. – Як почуваєтесь?