– Нарешті ми самі, Олю, – промовила Беата, – і нарешті можемо поговорити в повен голос. Я ж бо не запитала тебе про найголовніше, що мене цікавить.
– Чи в моді зараз рожеві капелюшки? – пожартувала у відповідь кузина.
– Негідниця, – засміялась княгиня і жбурнула в подругу маленьку подушку, – яке мені діло до баденських капелюшків!..
Беата раптом схопилася з місця і підбігла до холодного сплячого каміна.
– Я дещо для нас приберегла, – промовила жінка змовницьким тоном і просунула руку за металеву решітку.
За мить вона дістала звідти темно-червону пляшку і тріумфально піднесла її вгору з вигуком: «Voila!».
– Не може бути, «Бордо»! – не втрималась Ольга.
– Не просто «Бордо», а «Bordeaux Fronsac» – таке самісіньке, яке ми ховали з тобою під подушку в пансіоні. – Княгиня трохи стишила голос, мовби за стіною, як і двадцять років тому, чатували сердиті наглядачки.
– Vive la France! – Ольга театрально піднесла руки догори.
– Vive la vine! – відповіла їй Беата.
Прославивши таким чином вино і країну, де його було розлито, подруги взялися його відкорковувати. Впоравшись, нарешті, і не перестаючи жартувати, вони наповнили собі два бокали.
– А тепер зізнавайся, – промовила княгиня після першого ковтка, – ти й далі одинока Сапфо?
– Моя дорога Беато, – відповіла Ольга, відставивши вино убік, – якщо ти запитуєш, чи планую я найближчим часом вийти заміж, то сама чудово знаєш відповідь. Бо одного разу я відповіла тобі, що не створена для сім’ї. І чим далі, то більше переконуюсь, що це так.
– Але ж, Олю… – розпочала княгиня, проте кузина застережливо підняла палець.
– Ані слова про сімейні цінності та покликання жінки, – промовила вона, – шлюб – це те, що позбавляє основних насолод. Хто вигадав обмінювати власну свободу на самовдоволене щастя чоловіка, який невдовзі буде поводитись так, мовби ти його власність, а не життєвий компаньйон? І все це тому, що страшно залишитись на старість самій?… Моя люба Беато, життя дане для задоволення, а не для служіння канонам. Воно занадто коротке і, Бог з ним, нехай буде ще коротшим, але справжнім!..
Запала мовчанка. Ольга на останніх словах дивилася кудись у вікно, а коли знову глянула на кузину, помітила на її обличчі дві сльозинки. В ту ж мить вона пожалкувала, що так рішуче відстоювала свої погляди, і, кинувшись до подруги, міцно її обійняла.
– Пробач, моя пташко, – зашепотіла вона, притискаючи до грудей її гаряче чоло, – я знаю, які важливі для тебе шлюб, діти, дім… Але я інакша. І часом здається, що ми давно забули б одна про одну, якби я була така, як ти.
Вона поклала руки на її скроні і заглянула в очі княгині.
– Хіба не так, Беатко?
Замість відповіді та спробувала усміхнутись.
– Це я винна, – сказала далі княгиня, зводячись з софи і прямуючи до дзеркала, аби привести себе до ладу, – не треба було починати цієї розмови. Кожному дано сокровенне право на власний розсуд розпоряджатися своїм життям… І прикро, коли одного разу позбавляєшся цього права, – додала вона пошепки.
Бокали невдовзі спорожніли, і подруги знову їх наповнили. Гірка розмова швидко забулась, поступившись місцем веселим спогадам. І тільки наостанок розмова знову зайшла про чоловіків.
– Як тобі наші кавалери? – запитала княгиня.
Подруги, ставши в пару, повільно вальсували по кімнаті під уявну музику.
– О, вони чудові, – відповіла Ольга, – заручений хлопчик і самотній дивак!.. Бідне моє серце розривається надвоє.
– А ти приглянься до того дивака, – сказала Беата, несподівано зробивши надто стрімкий крок, через що ледве втрималась на ногах разом зі своєю партнеркою, – тим більше що він охоче приглядається до тебе.
– Я помітила, – відповіла їй Ольга, несподівано для себе зашарівшись, – тільки він переконаний, що це його таємниця.
Княгиня врешті-решт не втрималась на ногах і впала на софу, потягнувши подругу за собою.
– У мене також з’явилася одна таємниця, – прошепотіла Беата на вухо кузині, – хоча всіх таємниць ми світові не відкриємо ніколи. Правда ж, моя люба Сапфо?…
Чоловіки повернулися пізно, і князь Четвертинський уперше пропустив музичний вечір своєї дружини. Серед слухачів була тільки її кузина, але жінки не розлучалися цілий день. Нарешті, Ольга підвелася і, стомлено посміхнувшись, востаннє за цей день обійняла подругу. Беата залишилася внизу, аби віддати останні розпорядження покоївці, а вона піднялась нагору до своєї кімнати. Щойно переступивши поріг, Ольга відчула, як по тілу розлилася млосна втома. Чи то від випитого вина, чи то від спогадів про свою варшавську юність… Солодка втома, від якої не страждають, а радо їй піддаються, турбуючись тільки тим, щоб виглядати вранці як слід. Тоді можна спустити додолу сукню і, переступивши через неї, зробити знеможений крок у напрямку ліжка. Вже там, лежачи на животі, кволим рухом, мовби з останніх сил, витягнути шпильки з волосся.