Ольга заплющила очі, і солодка хвиля огорнула все її тіло. Сон був десь неподалік, але раптовий шурхіт за вікном відігнав його, наче злякану кішку. Вслухаючись у напівтемряву, що панувала в кімнаті, жінка підвелася й обережно попрямувала до вікна. Воно було навстіж прочинене, і з-під сіріючих шлейфів двох занавісок до кімнати вривався холодний подих весняної ночі.
Шурхіт не повторився, і жінці почало здаватись, що все це їй причулося, аж раптом чиясь рука судорожно вхопилася за край підвіконня. Ольга скрикнула і відступила назад.
– Заради Бога… тихше, – почувся людський голос, і над підвіконням з’явилася голова з перекошеним від надмірних зусиль обличчям. На голові не було капелюха, натомість у різні боки стирчало розкуйовджене волосся.
У цій нічній з’яві Ольга впізнала інженера Саховича. Романові нарешті вдалося виконати цю важезну гімнастичну вправу. Підтягнувшись на руках, він перехилився через підвіконня і, після останньої потуги, проник у спальню. Сидячи на підлозі, він важко відсапувався, шкодуючи, мабуть, що так легковажно ставився до гімнастики в університеті.
Ольга завмерла за кілька кроків від нього. Найбільше їй хотілося почути пояснення такій витівці, однак вона не поспішала із запитанням, бачачи, що інженер не сміє навіть підняти на неї очі. Важко було вирішити, як повестись в цій ситуації: обуритись чи від душі посміятись.
Врешті, інженер випростався, все ще не зводячи погляду, як винуватий гімназист.
– Дякую, – промовив нарешті чоловік.
– За що ви мені дякуєте? – не зрозуміла Ольга.
– За те, що не зчинили галасу і не виказали мене…
Сахович перестав, нарешті, ховати очі. Ольга розсміялась, очевидно, піддавшись другому бажанню.
– Я не так збирався з’явитись, – із полегшенням у голосі поспішив запевнити інженер, – у мене були ще квіти, але я їх не втримав…
Жінка засміялась іще дужче.
– Що ж, ви щасливець хоча б тому, що дістались неушкодженим, – промовила вона і, вдруге переступивши через свою сукню, попрямувала до дверей, – далі вам сюди, мій друже.
Ольга нещадно вказала йому на вихід.
– Чи вчинили б ви так само, якби… – почав Сахович з раптовою впевненістю.
– Якби що? – поцікавилася жінка.
– Якби за годину судилося померти, – мовив Роман. – Хвилину помовчавши, він додав: – Мені цей вечір завдавав би нестерпного жалю…
У наступні дні Четвертинському здалося, що в їхній дім потроху повертався звичний порядок. Вранці князь як завжди зустрічався з Гансом, потім вирушав з ним на будівництво, а ввечері переглядав креслення, які вже знав напам’ять. Беата, як і раніше, рівно пів на одинадцяту брала до рук віолончель і виконувала Бахівські сюїти, забувши, здавалось, про бентежного Ельгара.
Ганса останнім часом стали запрошувати до цього вечірнього товариства, хоч більше за музику йому подобався преферанс. Роман та Ольга, щоразу після концерту, пропонували усім зіграти в карти, а потім після перших кількох партій зникали кудись удвох, залишаючи товариство догравати без них.
Януш, майбутній зять Сангушка, чудово знав, що ті усамітнюються в літньому будиночку, куди нестримно біжать темною алеєю, щоб там, ледве переступивши поріг, здерти одяг один з одного і віддатися спочатку безсоромним пестощам, а потім своєму дикому, зголоднілому за день шаленству.
Він знав це в деталях, бо сам одного разу випадково підгледів за їхніми іграми. Якось, з простої цікавості вибравшись на горище будиночка, Януш приліг там відпочити і непомітно для себе заснув. Розбудили його збуджені голоси, що долинали знизу. В стелі виявились шпарини, крізь які добре було видно, як коханці позбувались одягу.
Ольга мала гарне гнучке тіло і невеликі груди. Жінка була гарячою в любощах, щоразу ніжностями та сороміцькими цілунками провокуючи свого коханця. Той, вибиваючись із сил, вдовольняв її бажання, але їй було все мало й мало. І тільки впавши від утоми, жінка заспокоїлась…
Який вогонь, подумалось Янушеві, які бажання затаїлися в ній за стриманою світською поведінкою. Яке тіло приховане за сукнями цієї дурнуватої жіночої моди! І все це належить Саховичу…
Мимовільного свідка цього вечірнього побачення терзали заздрість і злість. Щоб не викрити себе, він мусив й далі нерухомо лежати на горищі, слухаючи балаканину коханців, аж доки ті одяглися і, вийшовши, попрямували до палацу.