– Давайте мій завдаток, і завтра я зганьблю цього негідника на очах у цілого міста, – натхненно мовив чоловік.
– Не називайте його так, – сказала жінка, – не вам вирішувати, хто він.
Острожанин покірно вклонився. Графиня подала знак охоронцеві, і той, підступивши до них, простягнув Острожанину шкіряний капшук. Фехтувальник з приємністю відчув його важкість.
– На ранок вирушайте до Львова, – продовжила пані Сенявська, – у кам’яниці Абреківській, на Краківській вулиці, мої слуги винайняли для вас кімнатку на ім’я Теодора Белея. Назвіться цим ім’ям і чекайте звістки від мене.
– Як накажете, вашмосць, – відповів той.
Запала мовчанка, під час якої графиня уважно дивилася на Острожанина, мовби хотіла зайвий раз впевнитися, що не помилилась у своєму виборі. Раптом вона посміхнулась і простягнула йому руку. Чоловік припав на коліно і поцілував мокру від нічної вологості рукавичку.
– Добраніч, Теодоре, – промовила вона, – відтепер я називатиму вас так.
– Як завгодно вашій милості, – відповів той.
– Надіюсь на вас, – сказала жінка і рушила до карети.
– Я не підведу вас, моя пані! – гукнув услід їй Острожанин.
Уранці чоловік виконав усе, що було наказано. Заплативши господарю за ночівлю, він вирушив до Львова і поселився у вказаному місці, на Краківській. Дорогою він безупинно повторював своє нове ім’я, аби не забути. Врешті-решт воно йому так сподобалось, що в майстерні кравців він замовив собі новий плащ, звелівши вишити на ньому дві срібні літери TБ. Після цього, усвідомивши нарешті, що грошей вистачить на все, новоявлений Теодор Белей подався в будинок насолод, де вибрав собі найдорожчу повію, яка, за словами управительки, ніколи не мала справи з селюками, найманцями, торговцями та іншою наволоччю. Дівчина так йому сподобалась, що він пообіцяв їй прийти наступного дня, а управительці дав півдуката, щоб та не пропонувала її іншим відвідувачам. Утім, до наступного дня Теодор не дочекався, і Магда була знову його ще до настання півночі. Ледве наситившись її розкішним тілом, чоловік кілька хвилин переводив подих, а потім, як завжди, почав збиратися.
Магда лежала, закинувши руки за голову, від чого перса її розпливлись і тільки великі стиглі соски дивилися в стелю.
– Де тебе тримали, чоловіче? – запитала вона стомленим голосом. – Або ти зроду кобіти не бачив… Я тепер не знаю, коли ноги зведу.
– А ти не зводь, – відповів Острожанин, – лежи так до завтра.
– Ти й на завтра нікого до мене не підпустиш? – усміхнулась дівчина.
– І завтра, і післязавтра ти будеш тільки моя.
– Скурвий ти сину… – Магда знеможено повернулась на бік, і пасма русого волосся сховало її обличчя.
– А ти вже хотіла б когось іншого? – єхидно усміхнувся Белей.
– Рано чи пізно доведеться. Кому яке діло, чого я хочу…
– Може, й не доведеться, – мовив Острожанин, пристібаючи шаблю.
– А ти що, мене заміж візьмеш?
Магда сіла на ліжку, і перса її повисли донизу. Волосся все ще закривало обличчя. Такою вона була зовсім негарною.
– Ляж, – наказав їй чоловік.
– Мені зимно…
Теодор накрив її ковдрою і сів на край ліжка.
– Скажи мені краще одне, – мовив чоловік, – чи знаєш ти щось про графиню Сенявську?
– Така ж курва, як і я, – пирснула зо сміху Магда, – тільки вона шляхтянка, а шляхтянок так не називають… Доки чоловік її десь у мадярах б’є турків, вона тут дарма часу не гає. Звісно, не її обирають, а вона собі обирає мужів для утіх. Це все шляхта, достойники, най’го шляк трафить. Подейкують, що навіть король побував у її ліжку…
– І все місто про це знає? – здивувався Острожанин.
– Чому ж усе місто? Такі, як я знають… Я й про тебе дещо вивідала.
Магда вкотре відкинула з обличчя розпатлане волосся і хитро всміхнулась.
– Ну-ну, кажи.
Чоловік несподівано байдуже поглянув на неї.
– Кажуть, ніхто в цілій Жечі не б’ється на шаблях краще за тебе, любасику…
– Побачимо, – відповів той.
Десь глибоко всередині йому було приємно таке чути від неї. І ще йому хотілося до неї повернутись. Точніше, хотілося повертатись щоразу до тієї самої жінки. Хай навіть до Магди… І, принаймні, тепер, доки в нього є гроші, ніхто інший не торкнеться її.
Йдучи до свого помешкання, Острожанин задумався над чутками, які передала йому Магда. Отже, графиню образив хтось з її коханців. Образив так сильно, що вона не пошкодувала величезної суми грошей, аби йому помститися. І помста ця, слід визнати, страшна для того, хто цінує гонор шаблі… А цінувати гонор шаблі може тільки справжній майстер поєдинку. Хто ж це, в біса, такий?…
Біля брами виднілася чиясь постать. Острожанин завбачливо зупинився за кілька кроків і поклав руку на ефес шаблі.