Попереду спускався Сафар–бей, позаду важко чалапав Гамід. За ними два яничари несли вірьовки, канчуки, відро з водою.
— Ну, як ся маєш, купчику? — злорадно посміхнувся Сафар–бей. — Говоритимеш сам чи примусиш нас попрацювати біля тебе?
Арсен мовчав.
— А–а, ти встиг уже й руки висвободити. Зв’яжіть його! Та міцніше!
Яничари, метляючи червоними шароварами, кинулися наперед, та, побачивши важкі кулаки в’язня, завагалися і зупинилися. Вихопивши шаблю, Гамід поспішив їм на допомогу, однак Сафар–бей притримав його за руку:
— Ні, ні, треба взяти живцем!
Яничари знову рушили вперед, схопилися з Арсеном руч–в–руч, насіли, звалили на землю, зв’язали.
— Підтягніть до гака! — наказав Сафар–бей. — Підвісьте його!
Яничари миттю перекинули вірьовку через гак, навалилися на неї, Арсен застогнав: гострий біль у вивернутих лопатках проник до самого серця.
— Ну, тепер ти в нас заспіваєш, гяуре! — прошипів Гамід.
— Коли б моя воля, ти б у мене і затанцював! — з натугою відповів козак, бажаючи тільки одного: швидкого кінця.
— Слава Аллаху, не ми у твоїй волі, а ти в нашій! — замахнувся Гамід і шмагонув батогом, примовляючи: — Це тобі, рабе, за втечу! А це за моє розорене гніздо! А це за те, що я тебе ненавиджу!
Батіг падав на спину, на руки, на голову. Після кожного удару на шкірі здіймалися кров’янисті басамуги. Арсен зціпив зуби, щоб не кричати, заплющив очі.
— А це, рабе, за моїх домочадців, знищених тобою! Гяур! Паршива свиня! — лютував Гамід, усе більше розпалюючись і важко дихаючи.
Сафар–бей стояв збоку. У нього широко роздувалися ніздрі. Батіг у руці тремтів. Запах крові п’янив, як вино.
— Стривай, Гамід–бею, ти заб’єш його до смерті! Залиш і на мою долю трохи собачого життя! — крикнув він, бачачи, як після нещадного удару здригнувся катований.
Гамід зупинився, витер рукавом спітнілого лоба.
Арсен розплющив очі, позирнув на катів. Сафар–бей поволі почав засукувати рукави. На правій руці — від ліктя вниз до кисті — по смаглявій шкірі трьома світлими променями простяглися зарубцьовані вузькі шрами.
Ніби враз перестала боліти сполосована батогом спина. Заколотилося серце. А в голову вдарив божевільний здогад. Невже?
Сафар–бей закінчив приготування, схопив батіг і підступив ближче. Чорні очі, мов дві гострі колючки, вп’ялися в обличчя жертви. Губи міцно стулені.
— Ну, самозваний купчику, розповідай: з якою метою прибув до Сливена? Не затримуй!.. У нас мало часу. Зараз вирушаємо проти гайдуків Младена… Обіцяю тобі легку смерть, якщо все скажеш. Ну, говори: звідки знаєш Момчила Крайчева? Хто напоумив врятувати його? Хто підіслав тебе сюди? Ну?
Він схопив Арсена за чуба і відкинув голову назад. Два погляди схрестилися, мов два мечі.
— Ненко! — прохрипів з натугою скатований козак. — Ненко, невже це ти?
Сафар–бей враз відсахнувся, мовби хто його вдарив у лице.
— Як ти сказав? Ненко? — спитав дивним, ніби дерев’яним голосом. — Звідки ти знаєш це ім’я? О, Аллах екбер! Кажи!
Зміна, що сталася з ним, глибоко вразила Арсена. Отже, перед ним Ненко, син Младена… Він пам’ятає своє колишнє дитяче ім’я!.. Але що лишилося в його пам’яті ще, крім імені? Які враження дитячих років?
— Розв’яжи мене, Сафар–бею… Я все розповім. Тільки якщо тут не буде…
Він хотів сказати: якщо тут не буде Гаміда. Але не встиг. Гримнув постріл — йому вогнем обпекло вухо. В очах попливли різнобарвні кола, і він поринув у темний морок.
У підземеллі поволі розвіювався їдкий пороховий дим.
Арсен повис на вірьовках. З голови на долівку закапала кров.
— Для чого ти вистрілив, Гамід–бею? — скрикнув вражений, смертельно зблідлий Сафар–бей. — Навіщо ти вбив його?
Він стис кулаки і весь напружився.
— А–а, чого панькатися з собакою! — темне обличчя спагії перекосилося чи то від збентеження, чи від злоби. — Туди йому й дорога! Паскудний раб!
— Що ти наробив, Гамід–бею! Цей гяур знав якусь таємницю, що переслідує мене відтоді, як я став себе пам’ятати!
— Бридня! Не звертай уваги на дитячі сни! Накажи винести й закопати це падло!
Сафар–бей пильно глянув у великі, вирячені очі Гаміда. Від нього не приховалося збентеження, що причаїлося в них. Але перш ніж він устиг що–небудь сказати, вгорі на сходах почулося гупання ніг. Вбіг захеканий яничар. Виструнчився.
— Лист від бейлер–бея, ага, — і простягнув запечатаний сувій.