А литаври, що стояли на залізних триногах у центрі кола, біля стовпа, не вгавали. Голий до пояса, засмаглий, мов циган, довбиш щосили гамселив по туго натягнутій на великий казан, до блиску вичиненій бичачій шкурі двома замашними дерев’яними довбешками, вибиваючи мелодію, яка означала збір на військову раду, — ту–ту–тум, ту–ту–тум!
На цей раз швидко збиралися запорожці. Всі знали, що сьогодні відбудуться вибори нового кошового, і ніхто нікуди не відлучався з Січі.
Не чути було звичайних для подібних зборів жартів, сміху, молодецьких витребеньок. Над Січчю, як здавалося запорожцям, невидимою тінню витала безсмертна душа їхнього ватага Івана Сірка.
Запорозьке військо завмерло в чеканні.
Та ось розчинилися двері військової канцелярії — і на майдан вийшла січова старшина. Замість померлого кошового, попереду йшов булавничий, ніс на витягнутих руках, покритих невеличким, розшитим сріблом килимком, булаву. За ним урочисто осаули несли малиновий прапор і бунчук — запорозькі клейноди. Позаду йшли військовий писар, військовий суддя, військовий обозний та старшини без посад, тобто ті значні козаки, які в минулому були членами коша — запорозького уряду.
Булавничий підійшов до стола і мовчки поклав булаву. Осаули з прапором та бунчуком стали посередині кола. Військовий писар, який в одній руці тримав срібний каламар з чорнилом, а в другій — біле гусяче перо і сувій паперу, військовий суддя з великою військовою печаткою в руці та інші старшини пройшли в коло, стали під бунчуком і вклонилися товариству на всі чотири боки.
Після того наперед виступив військовий суддя і сказав:
— Панове молодці! Преславний Іван Сірко, якого ми вісім разів обирали своїм отаманом, під орудою якого безліч разів здобували славні вікторії над ворогами нашими, волею Божою упокоївся і залишив нас сиротами. Тож сьогодні ми повинні обрати нового кошового… Разом з тим кіш хоче знати, чи не будете ви, панове молодці, інших, нових старшин вибирати, а старих скидати?
— Ні, ні, не будемо! — загукали козаки.
— Одного кошового оберемо!
— От і славно! — сказав суддя. — Тоді гукайте, кого б ви хотіли за кошового мати.
Якусь мить над майданом стояла тиша. Потім з гурту старшин почулися вигуки:
— Івана Стягайла хочемо!
— Івана Рога!
— Палія! Семена Палія!
Поволі вигуки посилювалися. Вже кричали не тільки старшини, а й усі запорожці. Кожен якомога дужче вигукував ім’я свого обранця, бо від цього залежало, чия візьме.
— Палія! Палія! — репетував Сікач що є сили.
Його підтримували Звенигора, Воїнов, Метелиця і ті козаки, які ходили разом з Палієм до Немирова. Згодом до них приєднала голоси січова голота, яка вбачала в Палієві «свого», а Стягайла ненавиділа за жмикрутство та зажерливість.
— Палія! Палія!
Для багатьох старшин, котрі чули на сходці, що Палій сам відмовився від булави кошового, це було несподіванкою. Старий Іван Ріг, який за свій вік уже був кілька разів кошовим, зберігав зовнішній спокій і незворушно дивився на розбурхане море братчиків. Зате Стягайло аж позеленів від злості. Втративши душевну рівновагу, він раптом вискочив у середину кола і на всю силу своєї могутньої горлянки гукнув:
— Братчики! Кого ж ви обираєте? Та Палій молодий ще! І на сходці сам відмовився від булави!
Йому на підтримку вибіг Покотило. Скориставшись замішанням, викликаним серед запорожців словами Стягайла, крикнув:
— Панове молодці! Івана Стягайла ми знаємо вже багато років! Хто скаже, що він коли–небудь показав ворогові спину? Хто скаже, що він не виручив у бою товариша?..
— Ніхто! Ніхто! — загукали козаки, бо то була правда.
— То чого ж ви сумніваєтесь? Обирайте Івана Стягайла!.. А я поставлю товариству п’ять бочок горілки, п’ять возів хліба, віз тарані і дві бодні сала, щоб було чим після виборів кошового промочити горло і заїсти.
Серед прихильників Рога і Палія почулися обурливі вигуки.
— Це підкуп! Геть його!
Але багатьом сподобалася думка — похмелитися за чужий кошт. І над колом залунало:
— Славно! Славно!
— Стягайла! Стягайла!
Покотило шмигнув у натовп і звідти підморгнув Стягайлові: мовляв, усе гаразд! Тільки він один знав, що і горілка, і риба, і хліб, і сало — все те належало Стягайлові, а не йому.
А над майданом тим часом лунало: