Всі полегшено зітхнули і почали готуватися до від’їзду.
Від Перекопа до Ак–Мечеті два кінні переходи. Але провідники не поспішали, і посольство прибуло до міста на п’ятий день опівдні.
Власне, Ак–Мечеть тільки називалася містом, а насправді це було невелике селище, що розкинулося в широкій улоговині на берегах Салгіру. В центрі його, на пригірку, височіла біла мечеть, викладена із пиляного вапняку. Від неї селище і дістало назву Ак–Мечеть, тобто Біла мечеть. За нею потопали в садах будинки калги та ак–мечетського бея Газі. А далі в’юнилися вузенькі вулички, вигороджені високими кам’яними огорожами, з–за яких виглядали дахи низьких приземкуватих мазанок.
Посольство зупинилося в дворі бея.
У Арсена тьохнуло серце. Невже він зараз побачить свого кривдника? Невже дізнається, де той подів дівчат? А що він примусить його сказати правду, в козака не було сумніву. Він поставить на карту життя, а свого доможеться!..
Двір був просторий, обнесений за татарським звичаєм з усіх боків будівлями. Чималий приземкуватий будинок тильною стіною виходив у сад.
Арсенові й Романові все це було знайоме із часу походу в Крим. Але вони все одно приглядалися пильно, бо розуміли, що тепер їм тут доведеться, можливо, без нічиєї підтримки подолати багато перешкод. Тому й примічали і потайні засуви на брамі, і хвіртку, що вела в сад, і місця, де можна було при потребі заховатися…
Вийшов у супроводі двох сейменів Газі–бей. Це був високий, міцно збитий чоловік середніх років, з бистрими, трохи розкосими очима.
— Я радий вітати у себе посольство царя мошковів, — уклонився він, приклавши до чола праву руку. — Але я не можу сказати словами стародавньої приказки: мій дім — ваш дім, бо калга наказав надати для вас притулок у його домі…
Тонка усмішка промайнула на смаглявому обличчі бея. Це насторожило Арсена, який невідривно стежив за ним.
Стольникові Тяпкіну теж не сподобалися слова бея.
— То хіба нас не зразу допровадять у Бахчисарай, вельмишановний? Ми хочемо якнайшвидше зустрітися з ханом…
— Всякому овочу свій час, — ухилився від прямої відповіді бей. — Прошу вас до будинку калги. Його, правда, немає дома, але для вас приготовлено приміщення…
І він рушив до воріт.
Та в цю мить із саду зі сміхом і вереском вискочили два чорночубі хлопчики, а за ними, доганяючи їх, вибігла молода гарна жінка в легкому шовковому вбранні. Від швидкого бігу лице її розпашілося, а густа золотисто–русява коса розмаялася за плечима.
Наткнувшись на гурт чужинців, хлопчики і жінка враз перестали сміятися і зупинилися.
— Матка Боска! — скрикнула жінка, уздрівши перед собою Арсена Звенигору.
Вандзя?.. Арсен замалим не кинувся до колишньої дружини Спихальського, однак вчасно стримався.
Він допускав думку, що Вандзя могла вже добратися до Криму, і все ж зустріч була така несподівана, що на якусь мить і він розгубився.
Всі здивовано дивилися на них. Газі–бей підозріло втупився у ставного красеня козака, і це відразу підстьобнуло Арсена. Пильно глянувши в перелякані голубі очі Вандзі, ніби наказуючи, щоб вона мовчала, він уклонився і сказав:
— Ми, здається, налякали вас, ханум? Ласкаво просимо пробачити нас… Які гарненькі хлоп’ята!
Він уже здогадався, що перед ним — сини Газі–бея, і, щоб зробити приємне батькові і повернути розмову в інше, бажане для нього русло, почав вихваляти дітей.
Обличчя бея розпогодилося.
— Це мої сини, шановні гості, Алі та Ахмет, — не без гордощів сказав він. — А це моя дружина — Ванда–ханум… Княгиня із Ляхистану!..
Арсен знав, що Ванда — ніяка не княгиня, і потай, в душі, усміхався.
Всі вклонилися Ванді–ханум.
Підкоряючись суворому поглядові чоловіка, вона схопила за руки дітей і швидко пішла до будинку. Тільки на порозі зупинилася і, як здалося Арсенові, ще раз проникливо глянула на нього.
Серед просторих будівель калги для посольства було вибране не найкраще приміщення. Газі–бей пройшов аж у кінець саду і зупинився перед високою масивною кам’яною вежею, яка стояла на межі з його садибою.
Молодий сеймен відчинив двері.
— Що це означає? — вигукнув обурено Тяпкін. — Чи калга не має наміру запроторити нас сюди на місяць чи й два, як це зробив перекопський бей, і тримати на становищі почесних в’язнів? Коли ж ми зустрінемося з ханом?