— Хіба ж захочеш їсти, коли сидиш у цих чотирьох стінах, як у тюрмі? Зовсім знудьгувалася тут, за ґратами…
Кара–Мустафа пильно глянув на дівчину. Погляд його потеплів.
— Я скажу Джалілю і Фатімі, щоб водили тебе на прогулянку — в сад, на море…
— Дякую, бей–ефенді, — щиро зраділа Златка, бо відкривалася можливість під час прогулянки зустріти Арсена чи Ненка і передати їм звісточку про себе.
І раптом, ніби читаючи її думки, Кара–Мустафа ошелешив її несподіваним запитанням:
— Скажи, голубонько, тобі знайомі ті два чорбаджїї, що йшли зі мною?
Златка відчула, як під ногами у неї похитнулася підлога. Що помітив великий візир? Невже здогадався, що розбила вона вікно неспроста?
— Ні, я їх не знаю, — відповіла якомога спокійніше, хоча голос зрадливо затремтів. — Звідки б я знала чорбаджіїв, що ходять з вами, бей–ефенді?
— Вся справа в тім, що це не прості чорбаджії… Вони довгий час служили в Немирові у гетьмана Юрія Іхмельніскі. Тож ти могла їх там зустрічати.
— Може, й зустрічала, але не пам’ятаю, — вже більш упевнено відповіла Златка, зрозумівши, що Кара–Мустафа нічого підозрілого не помітив у поведінці Арсена і Ненка, а тільки був здивований і вражений її вчинком. — У гетьмана служило багато яничарських чорбаджіїв і татарських мурз… Я добре запам’ятала тільки того, що викрав мене і одвіз паші Галілю, але він не турок, а урус.
Кара–Мустафа, здається, залишився задоволений Златчиною відповіддю, бо на якийсь час замовк, тільки пильно дивився на дівчину, милуючись її красою, а потім легенько потиснув їй руку і спробував притягти до себе в обійми.
Златка делікатно звільнилась і відійшла до вікна. Кара–Мустафа подався був за нею, але передумав і зупинився.
— Ти дикунка, дівчино… Миле дикувате звірятко! Та, мабуть, я за це тебе і покохав… Прийде час — і ти станеш моєю! Хай допоможе мені Аллах!
Златка зіщулилась від тих слів, мов від удару бичем, і схилила голову. Та в серці все одно бриніла радість. Ні, не твоєю, візире! Арсеновою або нічиєю!
Увечері того ж дня Кара–Мустафа знову попростував до вежі, але на цей раз піднявся нагору. Не стукаючи, відчинив двері й зупинився у просторій круглій кімнаті з вузькими вікнами–бійницями, що виходили на всі чотири сторони світу. Кімната була захаращена різними незвичайними для палацу речами — невеликою жаровнею, череп’яними тиглями, скляними колбами і трубками, книгами, картами земної й небесної сфери, банками і горщиками з камінням, порошками та рідинами…
Тут жив ломбардієць П’єтро, лікар і астролог, колишній раб–весляр на галері, якого Кара–Мустафа за чималі гроші викупив у казни.
П’єтро лежав на дивані і, присунувши до узголів’я свічку, читав книжку. Побачивши в дверях високого гостя, миттю схопився і закляк у низькому поклоні.
Це був кремезний, років сорока чоловік з великою лисіючою головою і густими чорними бровами. Під барвистим шовковим халатом виразно окреслювалося кругленьке черевце.
— Гороскоп склав? — замість привітання спитав Кара–Мустафа, сідаючи на твердий дерев’яний стілець, власноручно змайстрований ломбардійцем.
— Склав, високошановний бей–ефенді, — улесливо всміхнувся астролог. — Кілька ночей не сходив з даху — спостерігав за зірками й сузір’ями, що визначають вашу долю…
Кара–Мустафа мимоволі глянув на стрімкі сходи, що просто з кімнати виводили на горище, а там і на дах, і уявив, як П’єтро, сидячи на ослінчику, направляє в небо велику підзорну трубу, спеціально для нього куплену в Італії.
— Ну й що? Покажи!
П’єтро швидко відчинив дверцята громіздкої шафи й обережно вийняв сувій жовтавого паперу.
— Ось, будь ласка! — І, розгорнувши його на столі, підсунув ближче свічку.
Кара–Мустафа з явним острахом глянув на незрозумілі йому значки й малюнки і спитав:
— Що пророкують зорі?
— Вони доброзичливі до вас, бей–ефенді, — коротко відповів астролог, але при цьому нахмурив чоло.
Це не пройшло повз увагу великого візира. Він стурбовано перепитав:
— То що ж пророкують зорі? Все кажи — мені треба правду! Чуєш? Бо стою перед вибором — починати чи не починати діло, від якого залежатиме не тільки моя доля, а й майбутнє імперії та всього ісламського світу! Розумієш?
— Так, бей–ефенді. Розумію… Тому й поставився до цього гороскопа з належною увагою. Нічим не займався — тільки ним. І радий сказати, що зорі віщують успіх усім вашим військовим починанням. Бог війни Марс постійно супутничає вам, бей–ефенді, не відходячи ні на крок…