— Так-так, вона має слушність, — знову геть по-дорослому потвердила Мері.
— Вона мудра жінка, то правда, — кивнув головою містер Крейвен. — Отож бався собі надворі скільки душа забажає. Маєток великий, місця багато — є де гуляти. Може, ще чогось хочеш? — спитав він. — Може, тобі потрібні забавки, книжки, ляльки?
— А можна… а можна мені взяти якийсь клаптик землі? — з тремом у голосі спитала Мері.
Містер Крейвен здивувався.
— Клаптик землі? — перепитав він. — Що ти будеш з ним робити?
— Хочу… хочу висіяти насіння… аби щось росло, — проказала Мері.
Якусь хвильку він заворожено дивився неї, а тоді провів рукою по очах, мовби прагнучи стерти побачений образ.
— Ти… ти так любиш доглядати сад? — повільно спитав він.
— В Індії я нічого не робила на землі, бо нічого і не вміла, — пояснювала Мері. — Ото хіба насипала маленькі клумби з піску і встромлювала туди квіти. Але тут все інакше.
Містер Крейвен підвівся і повільно проходжувався по кімнаті.
— Клаптик землі, — промовив він до себе. Мері бачила, що це йому про щось нагадало. Врешті він зупинився і заговорив до неї. У його темних очах світилося розчулення.
— Дитино, можеш взяти собі стільки землі, скільки схочеш, — лагідно мовив він. — Ти… ти нагадала мені про одну людину. Вона також дуже любила землю і все, що на ній росте. Якщо знайдеш собі якийсь вільний клаптик, — спробував усміхнутися, — то бери і вирощуй все що хочеш.
— Себто можна зайняти ділянку будь-де… якщо вона нікому не потрібна? — допитувалася дівчинка.
— Звісно, якщо там нічого не росте, — ствердно хитнув він. — Гаразд, тобі пора, я стомився. — Він теленькнув дзвіночком, кличучи місіс Медлок. — Бувай здорова. Завтра я поїду і мене не буде ціле літо.
Тієї ж миті з’явилася місіс Медок — мабуть, вона увесь той час чекала у коридорі.
— Місіс Медлок, — звернувся до неї містер Крейвен, — тепер я зрозумів, що мала на увазі місіс Совербі. Дівчинці треба набратися сил. Заняття з гувернанткою почекають. Нехай тій дитині дають просту здорову їжу і нехай собі гуляє надворі скільки завгодно. Бачу, Мері не потребує надмірної опіки. Найбільше їй потрібна свобода і свіже повітря. Якщо захоче, то час до часу може гостювати у хатині місіс Совербі. Це все.
Місіс Медлок явно втішилася, почувши, що не мусить «занадто опікувати» Мері. Вона й так присвячувала дівчинці не особливо багато уваги, а тепер мала ще й потвердження господаря, що діяла правильно. Окрім того, місіс Медлок дуже шанувала Мартину маму.
— Дякую Вам, сер, — сказала вона. — Знаєте, сер, ми зі Сюзан Совербі разом ходили до школи. Вона справді мудра і добросерда жінка. І діти в неї виховані і здорові. Міс Мері напевно буде цікаво з ними зазнайомитися. Коли йдеться про виховання дітей, то ліпшої порадниці від Сюзан Совербі Ви і не знайдете, сер. Та жінка має голову на плечах.
— Розумію, — відповів містер Крейвен. — А зараз відведіть міс Мері і пришліть до мене містера Пітчера.
Місіс Медлок завела Мері назад. У кімнаті дівчинку чекала Марта — їй, ясна річ, було страшенно цікаво довідатися, як минула зустріч.
— Тепер у мене є свій сад! — ще з порога вигукнула Мері. — Можу собі влаштувати квітник де заманеться! І з гувернанткою вони не поспішатимуть! І мама твоя буде мене навідувати, а я можу навідувати вас. А ще дядько сказав, що мені нема чого боятися… і що можу бігати і бавитися де завгодно… де завгодно!
— Та ну! — захоплено вимовила Марта. — То дуже файно. Він чоловік добрий, виявляє’ся.
— Мій дядько дуже добрий, Марто. Тільки страшенно сумний, — з певністю заявила Мері.
Дівчинка чимдуж побігла у сад. Хоча вона знала, що Дікен збирався іти додому, та однак у глибині душі ще сподівалася його там застати. Звісно, хлопця в саду вже не було. Знаряддя лежали складені під деревом. Дівчинка підбігла туди, ще раз озирнулася довкола — нікого. Хіба що малинівка спостерігала за нею з трояндового куща.