Відтоді діти починали день з атлетичних вправ, а потім переходили до Магії Слова. З кожним разом Колін і Мері ставали щораз вправніші і могли довше виконувати ці вправи. У результаті в обох був чудовий апетит. Без щедрих почастунків від Дікенової мами і пічки у парку їм було б непереливки. А так вони могли знову заморочити всіх у домі. Місіс Медлок, доглядальниці та лікарю Крейвену не могло спасти на думку, що ці двоє артистів уже добряче напхали животи печеною картоплею, свіжим молоком, вівсяними кексами, хрусткими хлібцями, вересовим медом та вершковим варенцем, тим-то й марудять за сніданком чи обідом вдома.
— Нині вони знов майже нічого не їли, — стурбовано сказала доглядальниця. — Якщо так буде далі, то геть піднепадуть на силі. Хоча по них і не скажеш: щоки круглі, рум’яні. Нічого не розумію.
— Ая’, з ними ніколи не знаєш, чого чекати! — обурено підхопила місіс Медлок. — То запихаються так, що аж паски розперізують, а то крутять носом, хоч що їм подай. Вчора на обід мали молоду курку у хлібному соусі — тілько перевели. Куховарка придумала для них новий пудинґ — навіть до рота не взяли, все відіслали назад. Та як зобачила, то мало не плакала. Боїться, бідна, що як ті двоє послабнуть з голоду, то її зроблять винною. І як ту’ витримати?
Доглядальниця поділилася своїми побоюваннями з лікарем Крейвеном. На потвердження своїх слів жінка показала тацю з майже не торкнутим сніданком. Лікар не гаючись пішов у кімнату і прискіпливо оглянув Коліна. Проте огляд лише породив нові питання.
Річ у тім, що лікар два тижні провів у Лондоні, куди його викликали у справах, отож увесь той час не бачив хлопця. Коли він довідався, що у небожа знову погіршився апетит, то очікував, що за два тижні той схуд чи зблід на виду, — але вигляд пацієнта здатний був будь-кого спантеличити. Справді, до хлопця швидко поверталася сила і здоров’я. Про це свідчили круглі рум’яні щоки і жвавий погляд. «Цього пацієнта тепер жодний лікар не назве інвалідом, це точно», — думав собі лікар Крейвен, розгублено потираючи підборіддя.
— Що діється, Коліне? — врешті спитав він. — Я чув, що останнім часом ти майже нічого не їси. Мене це дуже турбує. Зовсім недавно у тебе був чудовий апетит. І ти так гарно поправився. А тепер усе може зійти нанівець.
— Я ж казав вам: той апетит довго не протримається. А ви не вірили, — скрушно похитав головою Колін.
Мері не витримала і пирхнула зо сміху, проте швиденько затулила рота долонею, вдаючи, що закашлялася.
— У чому річ? — підняв брови лікар Крейвен.
Мері опанувала себе.
— Все гаразд, не турбуйтеся. Якась дрібка потрапила в горло, — чемно відповіла вона.
Лікар ще раз глянув на Мері, тоді на небожа — і поволі вийшов з кімнати.
— Ох, Коліне, знав би ти, чого мені вартувало стриматися, — вигукнула дівчинка, щойно двері за лікарем зачинилися. — Коли лікар Крейвен сказав, що ти схуднеш, я відразу згадала, як ти пакував печену картоплю, а потім заїдав її хлібом з варенням і варенцем. Бідолашний! — і Мері з усієї душі засміялася.
Розгублений лікар ніяк не міг знайти пояснення того, що побачив у кімнаті небожа.
— Місіс Медлок, а може, Мері й Колін самі потайки щось беруть з кухні? — припустив він.
— Та нє, ту’ постійно хтось є. Їх би відразу помітили. Зрештою, вони від ранку до вечора надворі. Там також нема що їсти. Хіба, може, викопують якісь овочі з грядок. Але якби вони щось хотіли з кухні, то могли би попросити — їм би відразу принесли, — розсудливо відповіла місіс Медлок.
— Ну, тоді нам нема про що турбуватися, — вирішив лікар Крейвен. — Хлопець виглядає просто чудово.
— Мері також поповнішала, — потвердила місіс Медлок. — Так їй більше пасує. А як’зійдуться обоє, то тілько регочуть і регочуть, як лошата. Може, звідти і силу беруть.
— Можливо, можливо, — замислено сказав лікар Крейвен. — Ну що ж, то нехай собі регочуть на здоров’я.
Розділ 25
Завіса
А потаємний сад щодня являв нові дива. Самка-малинівка нанесла яєць і тепер турботливо їх висиджувала. Спершу вона дуже хвилювалася, як тільки помічала найменший рух поблизу гнізда. Самець також увесь час пильнував. Навіть Дікен у ті дні не міг наблизитися до них. Хлопець лише хотів повідомити пташкам, що розуміє, який у них зараз важливий період і що ніхто не збирається їм зашкодити. Ще б пак: спостерігати за появою нового життя з яйця — це була найдивовижніша пригода. І діти це чудово розуміли, тому поводилися якомога обережніше, щоб не злякати малинівок. Врешті пташки заспокоїлися і вже не турбувалися, коли бачили їх у саду.