Міка Валтарі
Таїна царства
Одинадцять листів Марка Мезентія Манілліана навесні 30 року по Р. X.
УДК 821.511.11–31
В15
Valtakunnan salaisuus by Mika Waltari
Copyright © The Estate of Mika Waltari
First published in Finnish with the original title Valtakunnan salaisuus by Werner Söderström Ftd (WSOY), Helsinki, Finland in 1959.
Published in the Ukrainian language by arrangement with Bonnier Rights, Helsinki, Finland and Banke, Goumen & Smirnova Fiterary Agency, Malmö, Sweden.
Серія «Історичний роман»
Валтарі Міка
В15 Таїна царства : Одинадцять листів Марка Мезентія Манілліана навесні 30 року по Р. X. / Міка Валтарі ; пер. з фінської Юрій Зуб. — Львів : Видавництво «Апріорі», 2025. — 448 с.
ISBN 978-617-629-921-9
УДК 821.511.11-31
Переклад здійснено за виданням:
Valtakunnan salaisuus: Markus Mezentius Manilianuksen yksitoista kirjettä keväästä 30 jKr. by Mika Waltari / Werner Soderstrom Osakeyhtiö (WSOY), Porvoo — Helsinki, 1959
Co-funded by the European Union
Фінансується Європейським Союзом. Однак висловлені думки та погляди належать лише автору(ам) і не обов'язково відображають погляди Європейського Союзу або Європейського виконавчого агентства з освіти та культури (ЕАСЕА). Ні Європейський Союз, ні орган, що надає грант, не несуть за них відповідальності.
All rights reserved
Усі права застережено
© Юрій Зуб, переклад, 2025
© Марія Гумецька, обкладинка, 2025
© Видавництво «Апріорі», 2025
ISBN 978-617-629-921-9
Перший лист
Марк Мезентій — Туллії.
Вітаю!
У попередньому листі я розповідав тобі, Тулліє, про свої єгипетські подорожі річкою. На зиму я лишився в Александрії, марно прочекавши тебе до настання осінніх штормів. У своєму коханні я був як дитина: ні найбагатший купець, ні найцікавіший громадянин не зустрічав у порту кораблі з Остії та Бріндізіума з більшою відданістю, ніж я. Доки не скінчився судноплавний сезон, я щодня навідувався до порту, аж урешті заморочив своїми розпитуваннями сторожів, митарів і портових службовців.
Щоправда, я збагатив свої знання і почув розповіді про далекі краї, та коли намарно вдивляєшся в море, очі починають сльозити, і після того як відпливли останні кораблі, я мусив визнати перед самим собою, що ти не дотримала даного мені слова. Днями, Тулліє, мине рік відтоді, як ми побачилися востаннє і ти намовила мене поїхати з Рима — облудними присягами й обіцянками, як я тепер уже розумію.
Ображений, я написав тобі того листа, в якому навіки попрощався з тобою і заприсягнувся відпливти до Індії й ніколи більше не повертатися. Там же й досі царюють греки, що походять від Александрових полководців і правлять дивними містами. Але я вже визнаю, що, пишучи це, я, мабуть, не мав насправді такого наміру. Просто для мене нестерпною була думка, що я більше ніколи тебе не побачу, Тулліє.
Чоловікові, якому за тридцять, не слід уже бути рабом свого кохання. Я, власне, й угамувався, найбурливіший мій пал згаснув. Це навернуло мене в Александрії до сумнівного товариства і призвело до того, що я виснажував себе. Я не жалкую про це, адже людина все одно не поверне зробленого і не може змінити вчиненого. Але тим глибше я переконався, що кохаю тебе, бо ніщо інше не могло мене вдовольнити. Тому нагадую тобі, кохана моя Тулліє, — колись зів’яне й квіт твоєї молодості, колись твоє гладеньке личко стане зморшкуватим, погляд твоїх очей потьмяніє, волосся посивіє, і з рота в тебе повипадають зуби. Може, тоді ти пожалкуєш, що з честолюбності й заради свого становища в державі ти пожертвувала своїм коханням до мене. Адже ти кохала мене, я вірю в це, не можу сумніватися в тих твоїх присягах. Інакше ніщо вже не матиме для мене жодного значення в цьому світі. Ти кохала мене, але чи кохаєш досі — цього я не знаю.
Коли мені буває добре, я думаю, що далебі лише заради мене самого, задля порятунку мене від небезпек, від втрати майна, а може, й життя, ти облудними обіцянками намовила мене залишити Рим. Я б не поїхав, якби ти не заприсяглася, що зустрінешся зі мною в Александрії і ми проведемо зиму разом. До тебе чимало інших дружин-аристократок їздили на зиму до Єгипту без чоловіка — і робитимуть це й надалі, наскільки я знаю римлянок. Таж ти могла би повернутися до Рима тепер, навесні, коли знову почався судноплавний сезон. Чимало місяців ми могли би прожити разом, Тулліє.
Натомість ці кілька місяців я виснажував себе — і фізично, і духовно. Я подорожував-подорожував, аж поки мені надокучило видряпувати твоє ім’я і знаки мого кохання на старовинних пам’ятках і храмових колонах. З нудьги я навіть дав посвятити себе в таємний ритуал Ісиди, але я, певно, був старішим і знечуленішим, ніж тієї незабутньої ночі в Байї, коли ми разом посвятилися в діонісійські містерії. Такого самого екстазу я не знайшов. Я не в змозі повірити тим жерцям з виголеними головами. Опісля я відчував, що лише переплатив за занадто нікчемне вчення.