— О-о, ти послухав моєї поради більшою мірою, ніж я міг подумати. Борода в тебе вже довша за мою, а кутаси на твоїй одежі свідчать, що ти щонайменше прозеліт брами. Чи дізнався ти, що хотів, і чи задоволений ти?
Обережно я визнав:
— Я дізнався навіть більше, ніж хотів, і задоволений настільки, що аж ситий Єрусалимом донесхочу. Мені розхвалювали до небес красу Галілеї і нове місто Ірода Антипи Тиверіаду на березі Галілейського моря. Там можна полікуватися в гарячих джерелах, сходити до театру й цирку і повноцінно жити за грецьким звичаєм, не викликаючи осуду.
Вигляд в Аристена став дивним, і він намагався не дивитися на мене. Тому я квапливо додав:
— Думаю, я аж занадто переобтяжив і свій дух, і своє тіло взимку в Александрії. Мені потрібні оздоровчі купелі, масаж і грецький театр, щоб у мене не потьмарилася голова від усього почутого й вивченого.
Усміхаючись, Аристен зазначив:
— Ти, очевидно, потрапив у тенета до якогось балакливого повірника князя Ірода. Він багато чим пожертвував для будівництва свого міста, щоби зробити його якомога більше сучасним і грецьким, і сподівається, що мандрівці й ті, хто шукає здоров’я, витрачатимуть там гроші в терпимому до всього середовищі. Ти думаєш поїхати через Самарію чи прочанською дорогою на сході від Йордану?
— Щодо цього всього я прийшов попросити в тебе поради, — сказав я. — А ще я би зняв грошей зі свого рахунку і взяв би асигнацію котромусь твоєму знайомому комерсанту в Тиверіаді. Якщо зовсім відверто, я знайшов приємну дівчину собі в попутниці. На власному досвіді, набутому в Байї, я знаю, що коли ти ще молодий чоловік, найрозумніше їхати на курортне лікування з власними припасами. А то може піти обертом голова, і втратиш і гроші, і калиту.
Усмішка в Аристена стала іронічною.
— Як банкір я лише твій слуга, — мовив він, — і не маю права, та й потреби, розпитувати про твої справи. Але, може, мене зраджує пам’ять — ти вже надосліджувався науки розіп’ятого Ісуса Назарянина?
Мене опанувала непереборна відраза до того, щоби прямо йому брехати. Я добирав слова весь той час, поки він роздивлявся мене досвідченим поглядом, і врешті сказав:
— Я визнаю, що багато про нього почув, і багато дивовижного. Можливо, якщо я матиму час у Галілеї, я спробую ще щось дізнатися про нього. Визнаю, що у вашому священному місті по його смерті діється щось химерне. Оце і все, що я думав про нього цими днями.
Аристен почав напружено міркувати, поглядаючи на мене, а тоді сказав:
— Твоє раптове бажання податися до Галілеї здивувало мене. Мені розповідають, що за вчорашній день багато хто вирушив із міста, щоб попрямувати до Галілеї. А серед низоти шириться чутка, що там діються дива. Звичайно, я сприймаю тебе за таку освічену людину, яка не подасться слідом за рибалками і столярами, а втім такий збіг мене здивував.
— Будьмо чесними один з одним, — вів він далі. — Я маю підстави думати, що нашому високому синедріонові набридли галілеяни, які пішли за тим чоловіком, а також поширювані ним і їхніми жінками неправдиві чутки. Ну, простий народ ладен повірити навіть усіляким нісенітницям. Чутки важко вбити, а ще складніше притягти когось до суду за самі лиш чутки. Тоді всі лише казатимуть поміж собою, що диму без вогню не буває. Одного розіп’ятого досить, щоб навчити народ, а от утиски учнів того чоловіка лише побільшуватимуть непотрібний галас. Краще, щоб його забули. Тому, наскільки я можу судити, наша старшина манівцями дала зрозуміти тим галілеянам, що їх більше не займатимуть — головне, щоб вони обтрусили порох цього міста з ніг своїх. Хай повертаються до Галілеї, яка належить до округу, де врядує князь Ірод Антипа. А він нехай чинить із ними, як вважає за доцільне. Але, я думаю, у власному середовищі, в якому всі їх знають, вони не становлять небезпеки. Адже нема пророка у своїй вітчизні. Я пояснюю це все тобі, щоб ти часом не фантазував і не уявляв собі такого, що мені, розумному чоловіку, не хочеться навіть висловлювати.
У його розкішній кімнаті я був надійно оточений міцними стінами, брамами й засувами, і здавалося, ніби на мене разом з його розсудливими словами сипалася земля, гасячи жариво моєї душі.
— Якщо все це — таке малозначне, як ти кажеш, то ти знаєш напрочуд багато про малозначне, — неласкаво повинуватив я. — Чого б і мені не бути чесним? Мені розповідали, що він воскрес із мертвих, являється своїм учням і обіцяє вирушити перед ними до Галілеї.
Аристен обмацував шов на своєму плащі, немов хотів роздерти на собі одяг. Але до нього відразу ж повернулася витриманість, він спробував перекошено всміхнутися і мовив: