— То було проклятуще недбальство, що його хитрим учням вдалося викрасти його тіло з гробниці під час землетрусу. Завдяки цьому вони можуть твердити які завгодно безглуздя. Певна річ, вони можуть згодувати таку історію своїм таємним прибічникам, щоб виправдати свою втечу з Єрусалиму. Я ще міг би тебе зрозуміти, якби ти був заворожений рукописами і прокислий від чекання Месії гебраєць. Але ж ти римлянин і філософ. Мертвий не встає з могили. Такого ніколи не траплялося й не може трапитися.
— Чого ж ти тоді так гарячкуєш і такий приголомшений, ти, розумний чоловік? — запитав я. — Звісно ж, я розумію, що тебе зв’язують твоя міцна господа, твої гроші й комерційні справи і ти можеш лишень щосили намагатися зберегти все таким, як воно є. Ну а я вільний іти собі й приходити, як хочу, ба навіть думати про таке, про що ти не наважуєшся думати. Я їду до Тиверіади приймати купелі в гарячих джерелах, і це не твоя справа, якщо я в тайнику своєї душі сподіваюся заразом почути чи навіть сам побачити таке, чого досі не траплялося.
Коли я дивився на його борідку, доглянуті лице, руки й кучері у грецькому стилі, мене пройняла відраза до нього та його світу. Я згадав Лазаревих сестер і Марію Магдалину, та й Марія з Беріту з її надією була милішою мені, аніж оцей прив’язаний до своїх грошей та інтересів чоловік. Він не мав надії. Тому він категорично заперечував її і в інших, вважаючи її неможливою.
Мабуть, він тонко відчув мої думки, бо відразу ж відступився від сказаного, розвів руками й запевнив:
— Вибач мені; і, звичайно, ти сам найкраще знаєш, що робиш. Я розумію, що в душі ти поет, а тому схильний думати про таке, що я, купець, відкидаю з думок. І, певно, ти не станеш жертвою дурисвітів і не віритимеш у казки як такі. Як ти хочеш їхати? Я можу надати тобі досвідченого караванника і верблюдів чи віслюків, а також в’ючних тварин, і ще якнайрозкішніше шатро зі спорядженням, щоб ти не залежав від міських нічлігів, а вберігся від бруду, паразитів і непевного товариства. Найрозумніше для тебе — це найняти в супровідники двійко легіонерів-сирійців. Тоді тобі можна нічого не боятися ні вночі, ні вдень. Зрозуміло, це все буде недешево, але ти можеш собі таке дозволити.
Саме про таке влаштування я собі думав і тому звернувся до нього. Розумів я і його завзяття, адже сам він, певна річ, найбільше заробляв на організації такого походу. Але тоді за кожним моїм кроком і словом пильнуватиме його повірник, а опісля розповість йому все, що я робив. Заради своїх інтересів він повідомлятиме старшині про мене усе, що вона, можливо, захоче знати. Тому я вагався і не міг зразу вирішити.
—- Взагалі, — сказав я, — я думав помандрувати самостійно. Тут я не ходжу до гімнасія на фізичні вправи і сподіваюся, що дорожні труднощі розтрусять кволість з мого тіла. Але, звісно, я мушу подумати і про комфорт жінки, яка буде зі мною.
— Авжеж, — завзято погодився він. — Навіть з маленьких труднощів молода жінка стає роздратованою і вередливою. Навряд чи ти зрадієш, побачивши, що на її білому тілі з’явилося повно червоних плям від укусів паразитів. Дозволь мені дати для неї подарунок, доки ти міркуватимеш.
Він вийшов з кімнати і повернувся з вишуканим грецьким люстерком, на задній поверхні якого було майстерно намальовано сатира, що обіймає німфу, а та пручається. То було добре відшліфоване і дороге дзеркальце, і я не хотів залишатися винним йому, приймаючи такий дарунок. Проте він силоміць тицьнув його мені в руку і сказав:
— Не бійся, це не зачакловане дзеркало — у твоєї подруги лише виникатимуть бажані для тебе думки, коли вона дивитиметься спершу на своє зображення, а потім на того завзятого сатира. Утім, звісно, подейкують, що бувають люстра, які можуть убити, якщо в них подивитися. Мені, розумному чоловікові, важко в таке повірити, але завжди наймудріше бути обережним. Тому я в глибині серця бажаю, щоб у дорозі ти ненароком не глянув у таке люстро і не побачив таке, чого не годиться бачити людині.
Не лишаючи мені часу обміркувати, що саме він хотів цим сказати, він почав рахувати на пальцях і пояснювати, що мені потрібна і служниця для моєї супутниці, і кухар, і особистий слуга, і погонич в’ючних тварин, і встановлювач шатра, а наостанок сказав:
— Думаю, дванадцятьох душ тобі вистачить, і такий супровід не привертатиме уваги — він сяк-так відповідає твоєму званню.
Мені привиділося, як мене супроводжує цілий гурт, теревенячи, сварячись, кричачи й співаючи, а я неспроможний тримати його в шорах. Я знеохотився від самої думки про це і відмовився:
— Я не уникаю грошових витрат, але самотність — це моя розкіш. Запропонуй щось краще і в будь-якому разі забери своє люстерко. Непристойний малюнок на ньому потішний, але, думаю, він не поліпшить мою репутацію серед юдеїв.