— Я неосвічена жінка. Я не знаю закону. Я не вмію молитися так, як треба. Ти лише сміятимешся з мене, якщо я навчу тебе моєї молитви.
Я запевнив:
— Я не сміятимуся і не глузуватиму, бо я хотів би бути тихим і покірним у серці своєму.
Марія й собі мовила:
— Твоя молитва — це нова молитва. Я не чула, щоби хтось колись отак молився.
У страху, але з розумінням того, що вона має мені чимось віддячити, Сусанна розказала нам свою молитву, пояснюючи так:
— Цієї молитви мене навчили, бо її легко пам’ятати. Мене запевняли, що вона заміняє всі решта молитви, бо до неї нема чого додати. Тобто я молюся отак: «Отче наш, що на небі, нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Амінь».
Я попросив Сусанну повторити ще раз і помітив, що це проста молитва і її легко вивчити. Я прочитав її вголос собі під носа, обдумуючи кожну фразу, і зрозумів, що до неї й справді не треба нічого додавати, адже все потрібне для простої людини в ній сказано. Це зовсім не була розумна молитва освіченої людини, але мені вистачало про що в ній подумати, а тому цього разу я більше не докучав своїй попутниці.
Назавтра ввечері нам довелося ночувати поблизу хащів, затоплених водою. Десь далеко на півночі танули сніги на горі, звідки напливає вода в Йордан. Тому повідь повиганяла звірів із пристановищ, хоча притоки Йордану були вже майже сухі. Коли займалися зорі, я почув, як неспокійно гавкають шакали в горах, а далі ми почули відлуння риків, які нагадували далекий гуркіт грому. То був знайомий для мене звук, хоч я ніколи раніше не чув його у природі, а лише в Римі вночі з-за циркових мурів. Віслюки затремтіли так, що нам довелося завести їх до тієї самої кімнати, де на підлозі горішньої частини лежали ми самі. Марія теж ніколи досі не чула, як рикає лев. Тому вона підсунулася до мене і тремтливим голосом попросила оповити її руками, хоч ніч і так була спекотна.
Натан намагався заспокоїти віслюків, замкнув двері на засув і всівся, притулившись спиною до дверей і пильно прислуховуючись. Сусанні теж не спалося. Тому я скористався нагодою і поцікавився:
— Від кого ти навчилася молитви, яку розказала мені вчора?
Удалині знову рикнув лев, аж здалося, ніби слабкі вальковані стіни будинку здригнулися довкола нас. Сусанна в страху затулила рукою рота й відмовилася:
— Тобі не вільно питати таке в мене.
Проте Натан розтулив рота й несподівано мовив:
— Розкажи, не бійся його.
Сусанна неспокійно поглядала довкола при тріпотливому світлі глиняної лампи, неначе хотіла втекти, але потім почала розповідати:
— Ісус Назарянин, якого розіпнули на хресті в Єрусалимі, навчив був її своїх учнів і нас, жінок, які пішли за ним у Галілеї. Він запевнив, що її вистачить нам для моління, і нам не потрібні будуть інші молитви.
Я вигукнув з подиву:
— А ти часом не брешеш? Ти й справді пішла за ним у Галілеї?
Сусанна запевнила:
— Я малоздібна жінка і не змогла би брехати, навіть якби хотіла. П’ять горобців продають за два гроші, та проте перед Богом із них ні один не забутий. Усе своє життя я була скупою жінкою, жадала грошей та речей і не мала терпіння навіть попоїсти досхочу. Коли всі решта пішли дивитися на нового пророка, я й собі пішла, думаючи, що мені щось дістанеться безплатно, бо з храму нічого безплатно тобі не дадуть. Я почула його навчання і нічого не зрозуміла, але потім він говорив до народу, подивився просто на мене і сказав: «Остерігайтеся всякої зажерливості, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його». Це сталося на березі озера. Я гадала, що він справді знав мене і чув про мою зажерливість. Але далі він та й розповів про одного багача, в якого гойно вродила нива і який намірився розвалити свої старі клуні й поставити нові, ще просторіші, щоб відпочивати собі багато років, бо в нього так багато було складено. Але Бог прорік тому чоловікові: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?» Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в царстві.
Вона вдихнула і повела далі:
— Я на нього розгнівалася і повернулася додому, але не могла не пам’ятати його слів, і вони стали немов наривом, який нив у мені. Я ще знову пішла послухати його. Він говорив про круків, яких годує Бог, і про польові квітки, які не прядуть, ані тчуть. Він заборонив своїм учням шукати, що вони будуть їсти чи що будуть пити, і звелів їм шукати лишень царство, і їм додасться і все решта. Тоді мені стало його шкода, хоч він, подейкують, і нагодував одного разу кількома хлібинами та рибою великий натовп. Але ж такого не можна зробити щодня. Мені не хотілося роздавати свої кошти ледачим і негідним біднякам, але я продала виткані мною тканини, доручила свої поля іншим і попрямувала за Ісусом, щоб утримувати його і його учнів своїми коштами, скільки їх вистачить. Адже я думала, що той чудотворець невдовзі та й помре з голоду, якщо ніхто його не годуватиме. Ще кілька жінок зробили те саме, жаліючи його, бо він був такий непристосований чоловік.