Незважаючи на це, ті самі легковажні жінки й розумні юнаки наввипередки прагнуть здобути прихильність чергового модного віщуна по зорях, заклинача чи чаклуна і платять великі суми за талісмани. Самі сміючись і не вірячи, та все ж сподіваючись, що це може мати якийсь вплив. Усе це — немов гра. Удача примхлива, а шанс на перемогу непевний, але краще грати, ніж полишити гру і вдовольнятися лише порожністю.
А чи не було так, що і я тут, у йорданській ночі, й далі грав ту саму гру, у глибині душі сумніваючись, але заради непевного шансу на перемогу воліючи грати далі, ніж полишити гру? І що я врешті думав виграти? Можливо, це лише сон і марево — оте царство, яке в моїй уяві все ще пробуває на землі й до якого я сподіваюся знайти дорогу. Пойнятий цими докучливими думками, я почував відразу до Марії, що дихала поряд зі мною, до впертої Сусанни і до мовчазного Натана. Що мене, римлянина, пов’язує з ними?
Подумки я повторив молитву, якої навчила мене Сусанна. То була перша таємниця учнів Ісуса Назарянина, яка оприявнилася мені. У ній могла бути замкнена магічна сила таємного знання. Але хоч як я повертав її фрази в голові, вона залишалася лише формулою смиренності, застосованою до потреб простої людини, і, покірно повторюючи її, можна заспокоїтися й скинути тривогу з плечей. Я недосить був як дитина, щоб міг відчувати, що вона мені допомагає.
Тієї ночі ми всі погано виспалися й уранці були заспані і сварливі. Марія з Беріту завередувала й зажадала, щоб ми звернули в гори і поїхали через Самарію. Вона не хотіла зустрічі з левом, якого повінь вигнала з хащ. Сусанна раз по раз оглядала своє кухонне начиння і торби з їжею і стверджувала, що загубила щось, тож наш від'їзд затримувався. Непокоївся і Натан, який уважно роззирався, а віслюки, яким дошкуляли ґедзі, були такі переполохані, що їх увесь час доводилося вгамовувати.
Роздратований тим, що казала Марія, Натан урешті послався на рукописи і сказав:
— Буває, дорога здається людині простою, та кінець її — стежка до смерті.
Він показав на меча, який висів у мене при боці, й рішуче рушив уперед, силоміць тягнучи за собою в’ючака, немов щоби продемонструвати: про нього, ми можемо собі робити, що хочемо, а він у всякому разі наміряється прямувати далі за первісним планом.
Марія голосила:
— Вам, чоловікам, легко, а от я наймолодша. Лев — розумний звір і завжди вибирає найм’якіше м’ясо собі на поживу. Таке я чула.
Сусанна огризнулася:
— Якщо Ісус Назарянин пройшов цією дорогою, мабуть, і ми можемо триматися тієї самої дороги. Якщо ти боїшся, я можу їхати попереду й відігнати лева. Мене він напевно не займатиме.
Роздратований, я зазначив, що ніхто з нас не знає, котрою дорогою Ісус Назарянин зайшов до Галілеї, якщо тільки ця історія хоч трохи відповідає дійсності. З таким самим успіхом це могла бути лише розпущена єрусалимською старшиною хитра побрехенька, щоб виманити галілеян із міста. Я не мав жодного бажання виходити, оголивши меча, проти лева, хай я і бачив у цирку, як натренований чоловік лишається живим після такої спроби. Але Натан знав шляхи й небезпеки, і я вважав, що найрозумніше для нас — іти за ним.
Отож ми у сварливому настрої рушили далі. На залитій водою переправі нам довелося засукати одяг і тягти за собою норовливих віслюків. Упоравшись із цим, ми зараз же спіткали легіонерів, які радісними вигуками привітали нас, коли побачили Марію. Через мого меча вони моментально стягли мене з віслюка, притисли до землі і швидше за все убили б, якби я, перелякавшись до смерті, не крикнув їм і по-грецькому, і по-латинському, що я громадянин. Незважаючи на мій дозвіл носити зброю, вони оглянули всі наші речі, облапали задля розваги одяг на Марії і напевно затягли б її силоміць у кущі, якби я не був римлянином.
Їхня недисциплінованість пояснювалася тим, що вони, як виявилося, були не якимось кадровим дорожнім патрулем чи на бойовому навчанні, а це їхній офіцер надумав собі вполювати лева й засів разом із лучниками на пагорбі, в напрямі якого ці легіонери мали, галасуючи і вдаряючи по щитах, вигнати лева зі сховку. Це не було розважальним завданням, хоча, судячи з усього, за левом і слід уже захолов. Тому вони понапивалися вина, щоб посмілішати.