— Маріє з Беріту, — щиро попрохав я. — Хіба нам і так недосить тілесної стоми через тягар дороги, щоб ми даремно мучили самих себе грішними думками? Ти більше цієї ночі не використовуй лева як привід і не підсовуйся спати поряд зі мною. Від цього нам обом тільки стане гаряче.
Марія ще глибше зітхнула, а тоді погодилася:
— Я більше не турбуватиму і не спокушатиму тебе, тільки ти зізнайся й запевни, що радо згрішив би зі мною, якби лиш наважився.
Я відбуркнув:
— Нехай буде по-твоєму. У серці своєму я вже зробив це з тобою. Вдовольнися цим.
Вона притулила мою руку собі до гарячої щоки й прошепотіла:
— Як щиро я хочу бути безгрішною і цнотливою! — Але більше вона не мучила мене і вже не підсувалася спати поряд зі мною.
Сам я подумав: вона, певно, небагато знає про царство, дорогу до якого шукає, але від неї і не можна багато вимагати. Мені стало цікаво, а що хоче від Ісуса Назарянина Натан, адже він і волосся дав собі обстригти, щоби стати йому більше угодним. І чи не хотів і я чогось такого, що за мірою царства було таким самим дитинячим, як і Марина надія.
Назавтра ми залишили звивисте річище Йордану. Звернувши з караванного шляху і піднявшись на косогір, ми побачили, як перед нами розпросторюється Тиверіадське озеро. Назустріч нам віяв освіжний вітер, вода шумувала пінявими хвилями, а ген за озером у далечіні височів ледь угадуваний на тлі неба засніжений гребінь гори. Прямуючи дорогою, що лежала вздовж західного берега, ми прибули надвечір до гарячих джерел і побачили трохи віддалік колонади резидентського міста Ірода Антипи. На нас повіяло корисним для здоров’я пахтінням сірки, позаяк воду гарячих джерел було проведено в численні басейни і князь побудував навколо них курорт. На березі стояли збудовані по-грецькому будинки розваг, а також рибальські хатини. А ще на курорті був гостьовий дім, призначений і для греків, і для юдеїв.
Я був ситий донесхочу дорожніми незручностями. Тому я розмістився в розкішній грецькій частині заїзду разом із Марією, а ось Натан повів віслюків і Сусанну до юдейського заїзду. Я вважав найрозумнішим не показуватися тут, у Галілеї, в їхньому товаристві, адже Ісусові учні мені не довіряли. Мені здавалося, що краще нехай Сусанна самостійно з’ясує, що відбувається. Я покладався на те, що вона дасть мені знати про все, адже я зробив їй велику послугу, взявши з собою до Галілеї. Ну а Натана я знав уже так добре, що звелів йому й далі тримати в себе мою калитку і дбати про віслюків. Я гадав, що цим найкраще поєднаю його зі мною. Вони мали, переночувавши, рушати далі на північний берег Галілейського моря до Капернаума, де навчав Ісус Назарянин. Туди від Тиверіади можна вже було дістатися за неповний день. За відомостями Сусанни, Ісус Назарянин ніколи не бував у Тиверіаді, грецькому місті.
Назавтра я прокинувся на світанні і, кульгаючи на одну ногу, вийшов на дах. Після гарячої йорданської долини повітрям Галілеї дихалося свіжо, вода була прозора, мов скло, і сповнена вогненних смужок сходу сонця, і я відчував міцний аромат миртових кущів. Мені здавалося, немов я все бачу виразніше і ясніше, ніж будь-коли раніше, і відчуваю кожен запах цього краю, а втім у мене наче зовсім не було тіла. Мій стан нагадував сп’яніння, і я насолоджувався буттям, аж поки мене не почало шалено морозити і я спостеріг, що в мене розпухла нога.
Пополудні мене тіпала пропасниця, нога розпухла від суглобця до коліна і на ній з’явилася червона смуга від виразки, що тяглася з п’ятки. Курортний лікар-грек розтяв нарив ножем і напоїв мене ліками, які охолоджують кров. Чотирнадцять днів я прохворів у курортному грецькому заїзді і думав, що помру. Але Марія з Беріту доглядала мене, і швидше за все одужати мені допомогла пропахла сіркою вода з гарячих джерел. Багато днів їжа не трималася в моєму животі, і, починаючи оклигувати, я почувався слабим. Лікар застеріг мене, щоб я не стомлював ногу ходінням. Тому я перебув час, записуючи те, як я вирушив із Єрусалиму і що відбувалося впродовж подорожі. Натан і Сусанна за весь час не давалися чути ані словом.
Дев’ятий лист
Марк — Туллії.
Видужавши, я був слабий і зажурений. Мимоволі мене опанувала думка, що моє несподіване, загрозливе для життя захворювання стало мені попередженням, щоб я не втручався в таємниці, які мене не стосуються. Я сидів у своїй кімнаті й не шукав спілкування з іншими курортниками, хоч їх на славнозвісний тиверіадський курорт наїхало звідусюди і належали вони до всяких народів; більшість були багатіями, що лікували недуги, спричинені багатством і комфортним життям, але траплялися й офіцери-римляни, які долали наслідки таборового життя.