Марія з Беріту в страху схлипувала і не зважувалася подивитися на мене. В серці своєму я не міг не пожаліти її, а от Марія Магдалина роздивлялася її, насупивши брови.
— Подумай гаразд, чого ти хочеш від свого життя, — порадила вона. — Ти хочеш спокусу, гріх і зло, яке доведе тебе до загину, чи ти хочеш простого життя?
Марія з Беріту здійняла голову і квапливо пояснила:
— Я хочу, щоб мені простили гріхи, так, як ти розповідала, і хочу очиститися, щоб я знов була незаймана. І не змушуй мене казати, чого я хотітиму потім. Але хіба це не могло би здійснитися, якщо я щиро молитимусь?
Марія Магдалина заговорила до неї, урезонюючи:
— Я розумію тебе краще, ніж ти гадаєш, і читаю твої прості думки. Вір мені, бо я досвідченіша за тебе. Скинь із себе отой барвистий одяг і дешеві прикраси й лишайся наразі в мене для твоєї ж таки користі. Я навчу тебе ловити голубів і повикидаю лихі думки в тебе з голови. Може, Ісус Назарянин і справді помилує тебе, якщо явиться мені.
Однак Марія з Беріту зайшлася ще гіркішим плачем, учепилася в мої коліна й загукала:
— Саме цього я боялася, Марку; не віддавай мене в руки цієї жінки! Вона зробить мене своєю наймичкою або продасть мене в рабство. Вона має жахливу славу, хоч ти цього не знаєш.
Марія Магдалина потрусила головою і пояснила:
— Якби ти була досвідченішою, ти би зрозуміла, що саме зараз тобі конче треба на якийсь час розлучитися з Марком. А то ти набриднеш твоєму римлянинові гірше за гірку редьку, і він з ганьбою відішле тебе геть. А звідки ти знаєш, що в мене ти не навчишся ще й такого, завдяки чому станеш йому більше до вподоби?
Я не міг не зітхнути з полегкістю, коли Марія Магдалина з таким розумінням спробувала звільнити мене від тягаря, який ставав уже нестерпним. Марія з Беріту бгала мої коліна, поливала сльозами поли мого плаща, але, наплакавшись, заспокоїлася й скорилася долі. Марія Магдалина послала її помити лице і перевдягтись у нове й мовила, коли та вийшла:
— Я відповідаю за цю дівчину. Вона ще така молода, що її серце однаково сприйнятливе і до добра, і до зла. Це завелика спокуса для чоловіка. Це добре свідчить про тебе, що ти витримав випробування, не піддавшись злу. Марія з Беріту у своїй простоті — одна з найменших. Якщо ти зведеш її, для тебе буде краще, щоб тобі на шию прив’язали жорно й занурили тебе у морську глибину.
— Я аж ніяк не намагаюся її зводити, — ображено запевнив я. — Навпаки, вона зі своєю дитячістю щосили намагається звабити мене. Якби я не захворів, я б, може, з нудьги поклав її біля себе, бо Сусанна з Натаном полишили мене в халепі. Але так воно найкраще. Ти подбай про неї, щоб я був вільний для пошуків Ісуса Назарянина.
Марія Магдалина зауважила:
— Не думаю, щоб Сусанна обдурила тебе. Для такого вона занадто простодушна. Може, вона просто гається в Капернаумі, така сама розгублена, як і інші жінки, тим, що нічого не відбувається. Але дозволь мені запитати, а чого ти просиш від життя, Марку Мезентію?
Її запитання змусило мене упокоритися, я подумав про своє життя і розповів:
— Мені щастить. Замолоду я навчився мов в Антіохії і дістав виховання в родоській риторській школі. Найбільше, чого я сподівався, — це мати кар’єру писаря при котромусь наміснику на сході чи заробляти на прожиток у Римі домашнім філософом у якогось неосвіченого великого багатія. Власне кажучи, я засмутився, коли, приїхавши до Рима, не потрапив у кінноту, хоч загалом не хотів іти у вояки. Лише завдяки певному заповіту я дістав право носити золоту каблучку на великому пальці, але тоді це вже нічого для мене не важило. Радше я зневажаю таку честь і ношу каблучку в калитці. Я помітив, що майже ніщо не має жодної справжньої цінності, коли для мене стало можливим мати, що я хочу. Тоді мене засліпила пристрасть, аж поки мені довелося тікати з Рима, щоб мене не вбили. Чого я прошу від життя? На це я не в змозі відповісти. Я можу лише спитати самого себе, що за сила спонукала мене вирушити з Александрії до Єрусалиму і що за сила зупинила мене коло хреста з юдейським царем, коли темнішав увесь світ.