До того як я встиг їм відповісти, я почув свистіння шквалу, човен похилився, хвилі стрімко здійнялися, і піняста хвиля хлюпнула води в човен, промочивши мої подушки до нитки. Я встиг мовити:
— Вас попереджають за ваші лихі слова.
Але далі всім нам трьом довелося докласти чималих зусиль, повертаючи човен за вітром, адже шалений вітер ніс важкого човна, мов скіпку, до протилежного берега. Човен одразу б залило водою, якби ми намагалися тримати потрібний нам курс.
Обом тим йолопам захотілося поставити щоглу й вітрило, але я категорично заборонив їм це робити, бо в човні не було баласту. З-за гір налізали гримливі хмари, день потемнів, а у хмарах палахтіли блискавки. Ми навперебій вичерпували воду з човна, але його наповненню було неможливо завадити, і коли вітер відніс нас близько до східного берега озера, ми почали дрейфувати з водяним баластом. Змоклі до рубця й настрахані, рибалки погрозливо поглядали на мене, а тоді сказали:
— Ох, дісталося нам прокляття на наш човен, коли ми взяли тебе, римський поганине. Ми скоїли безбожний вчинок, допомагаючи тобі перевозити ізраїльську дівчину до будинку втіх. Але ми не знали, який у тебе намір.
Тримаючись за борт човна, я, по шию у воді, картав їх:
— Ви самі накликали на себе прокляття тим, що погано казали про Марію Магдалину.
Вода була не дуже холодна, а втім ми встигли змерзнути й заціпеніти до того, як вітер ущух настільки, що нам вдалося повичерпувати воду з човна і допливти до берега, ввійшовши в сагу пересохлого струмка. Рівний берег був вужчий і суворіший, ніж західний берег озера, і перед нами стрімко підносилися гори. Усе ще дув вітер, і хвилі з клекотом били в берег, тому рибалки уже не мали бажання відпливати тепер, надвечір, і веслувати проти вітру, хоч вони гадали, що той на ніч ущухне.
Почало смеркати, і ми мерзнули, хоча щосили повикручували змоклий одяг. Трохи віддалік, де низький берег переходив у дедалі крутіші гори, ми побачили невелике шатро і вогонь, що проглядав перед ним. Я запропонував піти туди просушити одяг, проте рибалки завагалися й попередили:
— Ми не на своєму березі. Добре, що ми не маємо з собою неводів. Бо нас би оштрафували за незаконну риболовлю. А ще на цей бік тікають розбійники і злочинці з Галілеї. Та й у печерах мешкають прокаженики.
Вони мали з собою кремінь і залізо, але штормові хвилі намочили все сміття на березі, тож у нас не виявилося нічого, на чому можна було би спробувати викресати вогонь. Я покрокував до шатра, і, повагавшись, обидва рибалки знехотя попрямували за мною. Підійшовши ближче, я побачив, як чоловік, сидячи на землі перед шатром, підкинув хмиз у вогонь, аж високо шугнули язики полум’я. Я відчув запах печеної риби й хліба. Біля намету було почеплено накидальну сітку, яка сушилася.
— Мир тобі, — привітався я із самотнім рибалкою. — Ми потрапили в бурю. Чи не дозволиш ти нам просушити мокрий одяг на твоєму вогні?
Він з готовістю посунувся, поступаючись місцем, і я скинув одежу, розвішав її на кінчику палиці, щоб посушилася, й побачив, що він нагрів був пласкі камені та спік собі хліба. На споді ями на жаринах у нього пеклися дві великі рибини. Вже минула шоста година, і берег швидко темнів у тіні гір, хоч на західному березі ми все ще бачили палкий відблиск світла над тиверіадськими будівлями й колонадами.
Я роздивився рибалку і побачив, що він має чисті риси обличчя, лагідний і простий вигляд, і в ньому нема нічого, чого можна було би боятися. З рибалками він теж приязно привітався й дав і їм місце коло вогню. Вони обмацували його накидальну сітку й розпитували про улов. Він несміливо сказав, що сподівається на те, що буря загнала косяк риб у струмкову сагу, і вранці він спробує щастя.
Без зайвих запрошень розділити з ним трапезу він, немов то була самозрозуміла річ, узяв хліб, поблагословив його, віддер від нього по шматку кожному з нас, і собі теж узяв. А ще він мав оцет. Налив його в дерев’яну чашку, витесану з виноградного кореневища, поблагословив і його й простягнув нам, так що ми всі пили з однієї чашки. Рибу він спік уміло, але солі в нього, очевидно, не було. Тому він присмачив рибу береговою цибулею і терпкими травами. Попоїли ми мовчки. Я помітив, що обидва рибалки іноді недовірливо поглядали на того самотинця, який дивився в землю і всміхався сам до себе, немов насолоджуючись кожним куснем. Поївши, він — мабуть щоби приховати несміливість — почав неуважно креслити паличкою по землі перед собою.