Доки ми їли, наш мокрий одяг почав парувати від вогню і висихати. З мого тіла зникла закляклість, натомість повернулося тепло, і мені було добре. Мене огорнула сонлива млість, і очі мої склеплялися, коли я сидів у теплі вогню. Я з прихильністю дивився на приязного чоловіка, який, не кажучи ані слова, так гостинно розділив із нами трапезу. Я бачив його рубцьовані руки й ноги і вгадував у його обличчі щось гарячкове і охляле, немовби він важко захворів і усамітнився, щоб видужати. Але я не хотів ні про що його розпитувати, бо й рибалки нічого в нього не питали. Далі я незчувся, як заснув голий біля вогню, і, поринаючи в сон, відчув, як він укриває мене моїм просохлим одягом.
Потім я бачив сон і прокинувся; з очей у мене текли по обличчі гарячі сльози. Я схопився й сів, а обидва рибалки міцно спали біля мене, слабко хроплячи. Гарячі їдкі сльози текли по моєму лиці, і після сну мене опанувало невимовне почуття сирітства. Вогнище давно згасло. За зорями й місяцем я побачив, що вже третя нічна варта. Озеро ясніло переді мною, гладке і блискуче, немов люстро. Але четвертого з нас не було. Коли я це помітив, мене заполонила надзвичайна розгубленість. Я поскидав з себе одяг і зірвався на ноги. З полегкістю я помітив, що він просто пішов прогулятися і стоїть на березі спиною до мене, дивлячись на озеро. Я закутався плащем, квапливо пішов до нього й зупинився поряд.
— На що ти дивишся? — запитав я.
Він не обернувся до мене, але сказав:
— Я побачив небеса розкритими і славу мого отця, і мене тягне до мого отця.
Я примітив, що заговорив з ним грецькою мовою, і він відказав мені по-грецькому. З цього і з його слів мені спало на думку, що він, можливо, один із учнів того страченого Івана Хрестителя й утік від Іродових утисків на цей бік озера в самотність, живучи рибальством.
Я мовив:
— Я теж шукаю царство. Я прокинувся від сліз моєї туги. Покажи мені дорогу.
Він сказав:
— Є лише одна дорога. Те, що ти вчиниш одному з цих найменших, це ти вчиниш мені.
І ще він мовив:
— Я даю не так, як дає світ. Але ти не тривожся і не лякайся. Дух правди прийде слідом за мною, проте світ прийняти його не може, бо світ не бачить його та не знає його. Але якщо ти знаєш його, він при тобі перебуває, і в тобі буде він. Я не кину тебе сиротою.
Серце моє розтало на воду, сльози затуманили мені очі, і я безпорадно підніс руку, але не насмілився торкнутися його.
— Ти говориш не так, як говорить людина, — прошепотів я. — Ти говориш, як той, чия влада.
Він сказав:
— Дана мені всяка влада на небі і на землі.
Аж тепер він обернувся до мене. При світлі зірок і місяця я побачив його приємну і серйозну усмішку, коли він подивився на мене. Його погляд роздягнув мене, неначе з мене спадала одна зміна одежі за одною, і з кожною зміною я ставав дедалі голішим. Але це почуття не було неприємним, а лише давало вивільнення.
Подивившись на мене, він показав рукою на другий бік озера і мовив:
— Отам у княжому місті у грецькому театрі зараз плаче дівчина, в якої помер брат, і вона більше не має нікого, хто б її захищав. Який сон ти бачив?
— Мені снився білий кінь, — пригадав я.
— Нехай буде так, — сказав він. — За кілька днів тобі доведеться дивитися перегони. Постав на білий запряг. Тоді розшукай дівчину і віддай їй свій виграш.
— А як я зможу в великому місті знайти дівчину, яка втратила брата, — запитав я, — і яку ставку мені зробити?
Він знову всміхнувся, але цього разу його усмішка була така сумна, що вона пронизала мене.
— Ох, як багато марного ти питаєш, Марку, — дорікнув він.
Але я не втямив його попередження. Я лише спитав, здивований:
— А як ти можеш знати моє ім’я, і чи знаю я тебе? І справді здається, ніби я раніше тебе зустрічав.
Труснувши головою, він дорікнув:
— Хіба тобі не досить, що я тебе знаю?
Я зрозумів, що він навмисно напускає таємничості, і в мені зміцніла думка, що він, мабуть, котрийсь із тутешніх тихих, розум якому потьмарили релігійне споглядання й самотність. Бо інакше як би він міг вихвалятися, що він має всю владу на небі і на землі? Проте в нього міг бути дар провидця. Тому я вирішив запам’ятати його підказку. Але він сказав іще:
— Ох, людино! Ти бачиш, а втім не бачиш. Ти чуєш, а втім не чуєш. Але колись ти згадаєш, Марку. Тоді тобі доведеться вмерти за моє ім’я, щоб ім’я моє проясніло в тобі, як мій отець прояснів у мені.
— Що це за лихо ти мені пророкуєш? — здригнувся я і геть не зрозумів його слів. Я подумав, що він, мабуть, погано розмовляє грецькою, ось чому я не зрозумів.
Він глибоко зітхнув і раптом відпустив свій плащ, який зсунувся донизу, оголивши його торс до пояса. Він був такий бідний, що не мав на собі навіть хітона. Повертаючись до мене спиною, він запропонував: