Я сповнився тяжкою непевністю і не знав, чому вірити. Тому я знов і знов перебирав слово за словом у голові, що саме він мені казав і про що я сам його розпитував. Урешті я упокорився й подумав, що побачу згодом, чи справді мені доведеться подивитися перегони в тиверіадському цирку.
Проте я такою мірою людина, що гнівно покартав рибалок і нагадав:
— Я сам розповідав вам учора, що назарянин устав із могили на третій день. Якщо вам справді здалося, що ви його знаєте, чому ви не заговорили з ним і не запитали в нього?
Вони перезирнулися з повним взаєморозумінням і запитали:
— А чого нам було говорити з ним? Якби він мав до нас якусь справу, він би заговорив з нами сам. Крім того, ми його боялися.
І ще вони сказали:
— Ми не збираємося нікому розказувати про цю зустріч, і ти теж не розказуй. Якщо він справді Ісус Назарянин — у що нам важко повірити, — він має свої причини усамітнюватися і переховуватися від римлян.
Цього я заперечити не міг, але запевнив:
— Якщо він — це він, йому не треба боятися нічого в світі. У Єрусалимі він явився учням, коли вони були за замкненими дверима.
Обидва рибалки кисло засміялися й мовили:
— Ти не вір геть усьому, що кажуть галілеяни, приходьку. Ми — народ, який швидко захоплюється чимось, і маємо жваву уяву.
Повернувшись у вже знайому мені кімнату в розкішному грецькому заїзді, я відчув глибоке полегшення, розуміючи, що нарешті я знову на самоті й можу спокійно думати і проводити дні, як сам хочу. Марія з Беріту щохвилини крутилася була, мов собачка, в мене під ногами. Лише позбувшись її завдяки Марії Магдалині, я збагнув, наскільки вона мені заважала.
У спокої своєї кімнати я задумався про те, що зі мною відбулося на березі озера, та коли я міркував, спокій кімнати перетворився на пустку навколо мене, і мене пройняло бентежне роздратування. У цьому комфортному середовищі, в якому для людей головне було просто перебувати час і порівнювати поміж собою недуги та режим харчування, я не міг уже осягнути розумом можливість того, що я справді зустрівся з Ісусом Назарянином. Приголомшення, спричинене бурею, мабуть, потьмарило мені голову і змусило побачити змішаний з дійсністю страшний сон. Та й рибалки насміхалися з мене. Якби він був Ісус Назарянин і захотів би явитися мені, він, певно, говорив би до мене відверто й відкрився б.
Мій неспокій наростав і ставав таким обтяжливим, що мені не сиділося на місці, а доводилося зі сльозами бентеги на очах сновигати по кімнаті, і самота вже не давала мені насолоди. Врешті я послав вістку Клавдії Прокулі, що я повернувся, проте вона у відповідь поінформувала, що не має часу на мене. Слуга розповів, що перед її обличчя прийшли знатні гості з двору Ірода Антипи.
Аж назавтра Клавдія Прокула прислала слугу із запрошенням потрапезувати з нею. Я був не єдиний гість, позаяк у трапезі брали участь ще й римський радник Ірода Антипи, чоловік Іванни Хуза і власний лікар Ірода, відряджений ним обстежити недуги Клавдії Прокули. Цей вільнодумний юдей пройшов школу на острові Кос і настільки огречився, що здавався більшим греком, ніж самі греки. Перед трапезою і приходом Клавдії Прокули нас почастували у чекальній залі палацу розведеним вином і солодкими й терпкими закусками. Князеві царедворці намагалися обплутати мене тенетами, ставлячи всілякі запитання. Однак я обмежився славленням цілющих курортних вод і на доказ показував ногу, яка так швидко уздоровилася після зараження крові.
Клавдія Прокула дозволила взяти участь у трапезі й Іванні, хоч її чоловікові це вочевидь не сподобалося. Утім, Іванна під час трапези справляла мовчанку. Клавдія Прокула була дуже бліда і скаржилася, що їй і досі не спиться, дарма що купелі геть її розморили. Якщо вона засинає, то їй лише сниться щось погане, аж слуга мусить розбудити її, коли вона зойкає вві сні.
— І, Марку, — звернулася вона до мене, — ти не здогадуєшся, в яку халепу я, слабка і хвора жінка, потрапила. Чоловік мій попереджав мене про це, коли я хотіла сюди їхати, але я не могла передбачити, що опинюся в такому важкому становищі, бо я завжди була скромна і не втручалася в політику. Князь Галілеї і Переї Ірод — занадто ґречний. Він конче хоче зорганізувати великі перегони на мою честь, щоб виявити приязнь до Понтія Пилата. Але я б не хотіла привертати зайву увагу. Як на мене, це було вже занадто, коли він, дізнавшись про мій приїзд, послав комонників у червоних плащах, щоб вони зустріли мене на кордоні.