Выбрать главу

Вона з помітною недобрістю глянула на царедворців і пояснила:

— Розумієш, він задумав, що я й його гарна дружина Іродіяда сидітимемо поряд у князівській ложі й разом прийматимемо оплески народу. Але я ще навіть не знаю Іродіяду. До того ж мені розповідали, що її шлюб не є законним відповідно до юдейського закону.

Царедворці квапливо здійняли руки, немов щоб заперечити такий глум, але я помітив, що принаймні великобородий Хуза мав стривожений вигляд. Я не мав що втрачати і не залежав від князевої прихильності. Тому я сказав відверто, бо розумів, що цього сподівається Клавдія Прокула:

— Ми розмовляємо серед друзів. Лис — розумна тварина, і я чув, що князя Ірода Антипу підлесливо називають лисом. Отже, він задумав, що ти, найзнатніша римлянка цих земель і родичка кесаря, публічно продемонструєш своє схвалення його шлюбу, який викликав такий осуд, що через це навіть було страчено одного пророка. Я можу лишень уявити, яку бурю оплесків викличе твоя поява, коли фанатичний галілейський народ виявить у цирку любов водночас до римлян і до княгині. Думаю, знадобиться дві когорти вояків для підтримання в цирку бодай якогось порядку, а глядачів доведеться оглядати біля циркових брам, щоб вони не мали чим шпурляти в тебе.

Клавдія Прокула квапливо сказала:

— Я, звичайно, не маю нічого проти княгині Іродіяди. Але якщо я прийму патронат над перегонами й сидітиму поряд із нею, а це спричиниться до протестів, то мій чоловік навряд чи зможе з Кесарії відрізнити, проти кого ці протести — проти римлян чи лише проти княгині. Мені розповідали, що народ не згоджується навіть вітатися з нею, а розходиться з вулиць і обертається спиною, коли вона з’являється.

Римський радник пояснив:

— Якщо народ протестуватиме, можна буде стверджувати, що це спрямовано проти римлян. Для демонстрації власної лояльності князь дістане змогу дати своєму народові добрячого прочухана. Княгиня буде цьому дуже рада.

— Але моєму чоловіку це не сподобається, — заперечила Клавдія Прокула. — Понтій Пилат — людина стримана, і він щосили намагається уникнути непотрібних заворушень. Щоправда, це справа князя, а не його, але ми не знаємо наперед, як саме оцю історію подадуть у Римі. Я рада, що ти захищаєш мене, Марку, позаяк я вже вирішила, що зможу прийняти запрошення хіба що як приватна особа. У цьому разі я хочу мати власну ложу, хоча, звичайно, після перегонів я готова привітатися з княгинею і заприятелювати з нею. Адже упереджень у мене нема, і таке навіть не пасувало б до мого статусу дружини прокуратора Юдеї.

— Я не знав, що галілеяни захоплюються перегонами, — мовив я, щоб повернути розмову в безпечніший бік.

— Ті рибалки і плугатарі нічого не розуміють у конях, — зневажливо пояснив лікар. — Але цирк і театр — це найкращі інструменти для поширення цивілізації та подолання упереджень. Ми вже не живемо в часи, коли народ тікав з Єгипту і мандрував у пустелі. Запряги їздять змагатися в різних землях. У нас тут буде ідумейська запряжка і комонницька запряжка з Кесарії. З Дамаска приїде чудовий запряг, а князі арабських племен просто схиблені на перегонах. Жодна злоба не може стримати їх від участі.

Хуза зауважив:

— А ще перегони сприяють послабленню міжплемінної ворожнечі, адже араби роздратовані. Колишня дружина князя — з них, і їй довелося тікати назад до шатер свого батька.

— Дивовижний край, — глузливо сказав я, — якщо перегони сприяють послабленню розбрату між народами. У Римі прихильники різних запряжок вдаються до дрюків і каміння що до, що після перегонів.

Римський радник пояснив:

— Це лише ознака цивілізованості, якщо люди розколюють одне одному черепи й набивають синців через коней і запряги. Гіршими є релігійні заворушення. Але будемо сподіватися, що ми знову зможемо кілька років жити спокійно, після того як ми позбулися царя, якого твій чоловік з такою втішною енергійністю наказав розіпнути в Єрусалимі, Клавдіє.

— Ти про Ісуса Назарянина, — зазначив я. — А хіба ти не знаєш, що він воскрес і повернувся сюди, до Галілеї?

Я сказав це тим самим тоном, яким говорив раніше, щоб вони подумали, ніби я просто жартую. Але всі стрепенулися і спохмурніли, поки Хуза не зауважив: