— Галілеяни — марновірний люд. Та Боже, князь, почувши про Ісуса, сам гадав спершу, що з мертвих воскрес страчений ним пророк, який мав одежу з верблюдячого волосу. Але поговорімо відверто. Я не думав, що та неприємна чутка дійшла вже й до вух випадкового мандрівника.
Озвався огречений лікар, жваво розмахуючи руками:
— Дізнавшись про це, я багато над цим міркував, а ще запитував тих, хто бачив, як він умирає. Кісток йому не ламали, хоч була потреба швидко зняти його з хреста. І ще розповідають, що в нього з боку текла кров, коли його штрикнув списом вояк, щоб з’ясувати, чи він помер. Як каже лікарство, з мертвого тіла кров не тече. А що як його напоїли дурманливим трунком і він лише поринув у подібний до смерті сон? Бо навіщо б його учні викрадали тіло з гробниці? Можливо, їм вдалося відживити його, і він справді й досі переховується тут у якійсь печері. Адже він — вправний маг.
Римський радник з притиском мовив:
— Той, кого Рим розпинає на хресті, не оживає. Ти висловлюєш проти Понтія Пилата серйозне звинувачення. Будь обережним у словах.
— В’їжджаючи до Єрусалиму, я випадково побачив на власні очі, як він помер, — знову вкинув я. — Тому ця справа мене цікавить. Я можу запевнити, що він справді помер на хресті. Якби він лише знепритомнів, задихнувшись, він би так чи так помер, коли йому простромили серце. Я бачив це на власні очі.
Однак для лікаря була любою його власна думка. Він заперечив:
— Нефахівцю важко констатувати смерть. На це треба досвідченого лікаря. — Він почав розповідати про випадки, що їх йому самому трапилося бачити, аж поки Клавдія Прокула затулила вуха руками й заверещала:
— Не кажи такі страхітливі речі! А то мені знову снитимуться примари.
Лікар засоромився і обернувся до мене, щоби змінити тему, запитуючи:
— А що, Марія Магдалина й справді полишила колишнє ремесло, як подейкують?
Після його слів залягла студена тиша. З подивом він роззирнувся й запитав:
— Я сказав щось недобре? Що, про це не треба було казати? Але що в цьому чудного? Авжеж, у Галілеї мільйон мешканців та й більше, а проте це маленький край. Принаймні на березі цього озера кожен знає, хто куди пішов і прийшов. Адже Марія Магдалина була свого часу найкращою принадою для мандрівників на цих теренах, і вечорами до неї прямували з Тиверіади цілі вервечки паланкінів при світлі смолоскипів. Кажуть, ти завітав до неї і лишив їй на виховання дівчину, яку привіз із собою з Єрусалиму. Що в цьому поганого?
А що я не відповідав, він безтурботно вів далі:
— Щоправда, багато хто вважає її небезпечною жінкою. Котрийсь самарянський чаклун, кажуть, возив свого часу її з собою, викликаючи духів з її допомогою. Але для розважливого лікаря такі речі не є загадками.
Хуза неохоче мовив:
— Моя дружина знає її, хоча, звичайно, вже не спілкується з нею. Ісус Назарянин уздоровив її, і вона вже не чинить чаклунства, а подає милостиню і живе простим життям. Узагалі я вважаю, що Ісус Назарянин породив більше доброго, ніж поганого. Він не був підбурювачем народу чи блюзніром, хоч його за це засудили. Моя дружина Іванна йшла за ним якийсь час, давши обітницю, бо він уздоровив одного нашого родича від пропасниці, і нічого поганого про нього не може сказати.
Він схвилювався, вдарив кулаком об долоню і вів далі:
— З ним би нічого поганого не сталося, якби в нього не виникло бажання конче податися до Єрусалиму. Раз по раз сюди приходили фарисеї перевіряти його, щоб мати змогу зліпити обвинувачення проти нього, але їм не вдавалося. І загалом це якнайбезглуздіше марнування народного добра — відсилати десятину з цього краю у храм. Як я розумію, Ісус Назарянин радив молитися Богові лише в дусі та в правді. Високий синедріон, звичайно, запідозрив, що через це зменшаться податкові надходження храму. Але ж це безглуздя для власника дрібного господарства — платити десятину на храм і ще одну десятину князю, подушне і мито римлянам, а крім того — податок на дороги, сіль та ринок. Це справа часу, коли хлібороби втратять свої поля й сади, бо вже не здужають платити податки. Наслідком буде безліч неосілого люду, повсюдний неспокій і невдоволення й ворожнеча всіх проти всіх, як уже діється в Юдеї, коли багаті об’єднують там дедалі більше садиб у великі угіддя. Я без угаву запевняв князя, що йому не треба боятися Ісуса.
Римський радник намірявся щось сказати, але Клавдія Прокула його випередила і вагомо пояснила:
— Я поділяю твою думку, Хузо. Ісус Назарянин був добрий і праведний чоловік, і Понтій Пилат його б не засудив, якби його не змусили юдеї.