Коли ми попоїли, Клавдія Прокула поскаржилася на біль у голові та подалася до своїх покоїв. Лікар турботливо пішов за нею, щоб наколотити їй болегамівного напою. Підвівся й Хуза, щоб обговорити з дружиною справи, пов’язані з господарством, як він сказав. А я ще лишився на якийсь час удвох із римським радником, ми лежали й пили вино. Він пив не церемонячись і намагався розпитувати мене про справи Риму. Мабуть, йому б хотілося відомостей про зміцнення впливу Сеяна, але я остерігався, щоб не наговорити чогось на свою голову. Коли я пояснив, що поїхав з Рима ще рік тому, він утратив до мене інтерес. Я й собі розпитував його про двір і князя. Він розсміявся і попередив:
— Я все ж таки не радив би тобі публічно називати його лисом. Усі нащадки Ірода Великого мстиві і гонористі. Безперечно, вони надзвичайно здібні й розпусні, але принаймні вони віддані Римові, бо завдячують Риму своїм становищем. От тільки їхнє родичівство таке заплутане, що найпевніше буде не ставити зайвих питань. Ірод Великий був дідом цієї Іродіяди і водночас батьком Ірода Антипи. Отже, юдеї мають усі підстави непокоїтися про законність шлюбу. На своє щастя, князь може дотримуватися власних законів. Інакше юрист опинився б у скрутному становищі в його дворі. У злочинах, пов’язаних із зазіханням на життя, я маю право накласти вето, але, звичайно, я не такий дурний, щоб застосовувати його. Я лише намагаюся назбирати невеликий капітал зі своєї доброї посади. І Тиверіада — непогане місто для мене. А чи не напитися би нам, а тоді ти підеш зі мною до міста порозважатися? Я показав би тобі, якими насолодами може сповнити своє життя розумний чоловік навіть серед юдеїв; головне — розуміти, що не варто втручатися у справи, які його не стосуються.
Коли я послався на свою ногу й відмовився, він почав виправдовуватися і пояснив:
— Певна річ, я маю інформаторів у різних містах, а легіон має тут залоги на кілька вояків. Я дбаю про те, щоб до цього краю таємно не провозили зброю і щоб навіть князь не зміг запастися нею. А ще я наглядаю за його чужоземними зв’язками. Добре, що він розсердив арабів, а Персія — це занадто далеко для такого князика. Я маю добру репутацію в Римі.
Я запитав, а як йому вдалося не заразитися юдейським віруванням у краї, що аж кишить пророками і святими. Він замахав на знак протесту обома руками й запевнив:
— У те шершневе гніздо я намагаюся пальців не пхати. Звичайно, у нас є кесареве зображення і ми приносимо йому жертву, незважаючи на несміливі заперечення Тиберія, але, певна річ, народ ми не змушуємо жертвувати. Цей народ ще такий темний, що навіть царедворці тікають з театру, коли нам вдається зорганізувати виставу. Ми не можемо думати, що котрийсь смертник зазнаватиме справжньої смерті на сцені, як в Александрії, — нам доводиться вдовольнятися у трагедіях звичайними торбинками з кров’ю. Юдеям несила дивитися навіть смішні непристойності на сцені. Годі подумати тут про оскську п’єсу.
Тут я згадав про своє і запитав, чи не гастролює тепер у Тиверіаді якась трупа артистів. Він похитав головою і мовив:
— Принаймні я не чув. Якщо виставу не оплачує сам князь, важко спонукати когось із місцевих профінансувати щось таке. Захоплення театром не додає їм слави в народі, як у цивілізованих землях.
Він визнав за краще піти собі, і Хуза рушив разом із ним. На подвір’ї я шанобливо попрощався з ними обома, коли вони сідали в паланкіни, адже я нічого не втрачав своєю ввічливістю до обох цих впливових чоловіків. Домашній лікар Ірода скористався нагодою, щоб обійти курорт і переманити в колеги котрогось товстого пацієнта для наповнення своєї калитки. Коли вони пішли, Клавдія Прокула звеліла покликати мене до неї й, тримаючись за голову, запитала слабким голосом:
— Чи відомо було Марії Магдалині щось нове, і що вона звеліла тобі сказати мені?
— Вона чекає, — пояснив я. — Здається, ніхто не знає чогось більшого, ніж ми.
Іванна розповіла:
— Мені переказали, що в глибині краю поблизу Найна ходить чоловік, про якого думали, що то Ісус. Одначе він зник до того, як тихі встигли його знайти.
Я сказав:
— Можливо, ті, хто його зустрів, з тієї чи тієї причини не хочуть про це розповідати.
Клавдія Прокула поремствувала:
— Зі щирістю і добрими думками я здійснила важку подорож, щоб дати йому нагоду уздоровити мене від недуг і цим зажити слави після його воскресіння. То чого він не являється мені? Адже ніщо йому не заважає, якщо він проходить крізь замкнені двері, як собі хоче. Я б навіть не злякалася. Настільки мене мучать страшні сни щоночі. Я починаю стомлюватися від чекання, ці пропахлі сіркою купелі розморюють мене, і я не розумію, у що мені вбратися на перегони. Попри всі свої добрі риси, Понтій Пилат — скнара, бо він виріс у простих умовах. Його мати первісно була просто варварка з найпівнічнішої частини Британії, де їдять торф.