— У Натанові нема обману, — вела далі Сусанна. — Він навіть обітницю дав, і чоловік таки завше чоловік, тож я вірю йому більше, ніж своєму жіночому розуму. Він каже, що я маю віддячити тобі звісткою, адже ти так по-праведному привіз мене з Єрусалиму назад до Галілеї, хоча святі мене покинули, а тому ти для мене як добрий самарянин, приклад якого наводив, навчаючи, Ісус, і я не вважаю, що римлянин гірший за самарянина, бо самаряни зневажають храм і поклоняються Богу на власній горі, і справляють Песах як їм заманеться, а от римляни ні про що нічогісінько не знають, і тому вони безвинні, крім тебе, звісно.
Отак вона виливала свої страх і тривогу велемовністю, аж мені довелося врешті перепинити її й запитати:
— Отже, Ісус Назарянин — це Христос, і син Божий, і воскреслий.
— Поправді, він воскрес і мандрує в Галілеї, і являється багатьом людям, — запевнила Сусанна й розплакалася. — Нехай він сам мене пробачить, якщо я чиню зле й недобре і виказую його тобі. Але ж я не бажаю йому нічого поганого.
— Але чому він не являється Марії Магдалині, чи Іванні, чи тобі? — здивовано спитав я.
— О, пане, таж ми — лише жінки, — мовила Сусанна зі щирим подивом. — Чого б він нам являвся? — Вона затулила рота рукою і не змогла не захихотіти вголос з такої безглуздої думки. Але незабаром вона знову посерйознішала і сказала: — Зеведеєві сини конче розповіли щось своїй матері Саломеї, бо ж вона така корислива і владолюбна жінка, що сини не посміли б не розказати їй. Але іншим жінкам Саломея, принаймні поки що, нічого не звіряла. Утім я напевно знаю, що вістку рознесено по всій Галілеї тим, хто пішов за ним, і хто журиться за ним, і хто повірив у нього, і кому довіряють учні. Вони — це ті сімдесят, яких він одного разу послав проповідувати його ім’я, але є багато й інших тихих. Вість переходить з вуст у вуста і з села в село: Господь воскрес, будьте готові. Час минає. Лише сорок днів він пробуде на землі. Але перед тим як відійти, він покличе всіх своїх на гору, щоб попрощатися з ними. Тобто я не знаю, сам він покличе чи це учні так влаштували.
— На гору? — запитав я. — А що це за гора?
Сусанна труснула головою й запевнила:
— Не знаю, але думаю, що знають вірні йому і тихі. Є немало гір, де він усамітнювався молитися — і в Капернаумі, і по той бік озера, але думаю, що та гора — посеред Галілеї і поблизу доріг, тож ті, кого сповіщено, можуть зібратися там швидко й не привертаючи уваги. Говорять також про еліксир безсмертя, але чи дав він його учням, а чи, може, наміряється аж на горі дати його усім своїм — цього я не знаю.
— Сусанно, — мовив я. — Не збагну, як подякувати тобі за твою відданість. Нехай він сам благословить тебе за твою доброту, бо ти не лишила мене в темряві. Я хочу піти за ними на гору, коли настане час, хай би вони й убили мене. Накажи Натанові тримати віслюків готовими до від’їзду, і нехай він наготує віслюка і для тебе, якщо вони не захочуть брати тебе з собою.
Сусанна зраділа:
— Атож, отак я й сама думала, і я благословляю тебе, римлянине, що ти милосердіший за його власних своїх. Серце мені гризе страх, що вони справді враз відбудуть і лишать мене з моїми кульгавими ногами, так що я вже ніколи не побачу свого Господа. Пообіцяй же напевно, що ти мене не лишиш, якби часом лишили вони.
Ми ще порадилися, чи не краще мені податися до Капернаума, щоби бути недалеко від учнів, але Сусанна побоювалася, що вони зарано впізнають мене і не довірятимуть мені. Через Тиверіаду в кожному разі веде битий шлях у глибину Галілеї, і взагалі вздовж берегів озера віддалі порівняно короткі. На її погляд, мені найкраще спокійно сидіти на місці й чекати Натана чи її. А ще вона висловила припущення, що на горі збереться стільки люду зі стількох усюд, що всі не можуть знати одне одного. Тому, коли настане час, знайти дорогу на гору можна, мабуть, запитавши в когось, як це робитимуть тутешні тихі, якби часом учні зникли з Капернаума проти ночі й пішли гірськими стежками.
Отож з такими обіцянками і надіями ми розійшлися. Сусанна пішла від мене вздовж пустельного берега, не поївши й не попивши, хоч я залюбки почастував би її чим завгодно. Проте вона найдужче боялася, що хтось побачить нашу зустріч і розповість про неї Ісусовим учням.