Так у серці моєму з’явилася надія, і, знову набувши надію, я затихнув і упокорився, і зник мій неспокій. Я молився в серці своєму тією молитвою, якої навчила мене Сусанна, і хочу вірити, що нема жодної земної слави чи людської прихильності, успіху чи мудрості, яких би я з радістю не проміняв на царство Ісуса Назарянина, якщо він розкриє його для мене. Я ґрунтовно пізнаю свою душу і думаю, що не жадаю безсмертя чи вічного життя. Я лише сподіваюся, що він подивиться на мене і визнає мене своїм.
Коли Сусанна пішла, я кілька днів обмежувався лише записуванням того, що зі мною відбулося.
Десятий лист
Марк знову вітає Туллію.
У серці своєму я вже знаю, що давно відмовився від тебе, Тулліє. Знаю, що ніщо написане мною не може тебе переконати. Якби ти прочитала написане мною, ти лише глузувала би з мене й думала, що юдеї потьмарили мені голову. Утім, мене гризе дивна думка, що колись я міг би подивитися на тебе, і коли б я дивився, з тебе спадали б одна зміна одежі за одною, та й тіло твоє було б лишень зайвим убранням, і я міг би побачити твою душу і спонукати тебе повірити в те саме, у що вірю я. Думаю, це означало би відмову від багато чого такого, що ти цінуєш і що тобі подобається в цьому житті. Та якби я отак зміг подивитися на тебе, те все уже б не мало для тебе цінності, і таким чином ти відмовилася б лишень від того, що стало для тебе непотрібним, немов зношений одяг. Але безнадійна, певно, моя думка. У таке можна повірити, лише якщо сам це прожив і на власні очі побачив. І багато хто навіть з тутешніх не вірить, хоч бачили на власні очі.
Але розповім далі, що відбулося. У день перегонів Клавдія Прокула звеліла запросити мене перед своє обличчя і повідомила, як найбільший вияв прихильності, що візьме мене з собою в ложу і що я зможу сидіти позаду неї. Убралася вона в шовк і пурпур, що було, мабуть, нерозсудливим. Ну але вона завжди може послатися на те, що вона — далека родичка кесаря. Вона мала розкішну зачіску, а чоло її прикрашала коштовна діадема. Для мене вона звеліла розкласти римські одяг і тогу, а перукар чекав, щоб поголити мені бороду й завити волосся кучерями.
— Давно на часі тобі облишити юдейські чудацтва й поводитися перед варварами як римлянин, — сказала Клавдія.
Запанікувавши, я послався на те, що на курорті панує цілковита мішанина уборів, і нагадав, що й римський радник запустив собі бороду і вдягається по-східному, щоби при дворі даремно не випинати своє римлянство. Але врешті мені довелося їй розповісти. Я сказав:
— Не ображайся, Клавдіє, але я не маю бажання іти кудись звідси й відвідувати перегони. Навпаки, я хочу бути щомиті готовим, бо в мене є підстава думати, що прибічники Ісуса Назарянина невдовзі зберуться, щоб зустрітися з ним. Я сподіваюся вчасно дістати про це звістку, щоб я міг піти за його учнями на якійсь віддалі від них, аби знайти те місце, де це станеться.
Клавдія Прокула грубо сказала:
— Це для мене ніяка не новина. Іванна вже про це знає. Якби я була молодша, перебувала б у Римі й мала би вдосталь надійних протекторів, які б уміли тримати язика за зубами, то, може, і я спокусилася б на авантюру і подалася би, переодягнена, на гору. Адже на горі вони зберуться, чи не так?
Здивований, я спитав із притиском:
— А чому Іванна не розповіла мені про це? Хіба вона не довіряє мені?
— Думаю, їй доводиться мовчати, — легенько зазначила Клавдія Прокула. — Але вона обіцяла сама поговорити про мене з Ісусом Назарянином. Він і раніше, як відомо, уздоровлював хворих на віддалі, або, можливо, він дасть Іванні для мене котрусь свою одежу, яка дотикалася до його тіла. Тобто тебе там не потрібно, Марку. Повертайся в римлянина і будь розсудливим. Ці перегони — найбільша подія року в усій Галілеї, та й у сусідніх землях.
Не вірячи своїм вухам, я втупився в неї.
— Тобто ти проміняєш сина Божого на перегони, — повинуватив я.
— Усе має свій час, — виправдовувалася Клавдія Прокула. — Купелі пішли мені на користь, і в мене вже не такий самий потьмарений розум, як у тебе. Мені здається, якщо казати серйозно, що ти вже не розпізнаєш правильну пріоритетність усього.
— Клавдіє Прокуло, — попередив я. — Твій чоловік присудив розіпнути його, як би він не вмивав руки після того. Невже ти бодай не боїшся його?
Клавдія Прокула розвела руками:
— Але Марку, я ж зробила все що могла, щоб його врятувати. Певно, він це знає чи в усякому разі дізнáється. Іванна, до того ж, докладно пояснила мені, що саме так і мало статися, щоби справдилися священні юдейські рукописи. Тож йому, власне кажучи, слід лише бути вдячним Понтію Пилату, який під тиском юдеїв допоміг йому справдити рукописи. Щоправда, юдейська філософія — туманна і складна, але я охоче вірю Іванні. Між іншим, вона й сама піде зі мною на перегони, хай через це і запізниться на гору. З цього ти розумієш, наскільки важлива подія ці перегони.