Клавдія Прокула азартно здійняла руку й вигукнула:
— Запряжка Ірода! — Блискотливі чорні коні та їхній темношкірий візничий і справді мали привабливий вигляд. Утім, колір був червоний, а не чорний, бо жодна розумна людина не ставитиме на чорний колір. Напівнедбало Клавдія Прокула обернулася до мене й спитала: — Певно, ти маєш досить грошей?
Мені, звичайно, слід було б іще заздалегідь здогадатися, чому вона з таким завзяттям хотіла, щоб я пішов разом із нею. Я далебі ніколи не бачив, щоб котрась жінка робила ставки на власні гроші. Якщо вона програє, вона може легко забути про позичені гроші і просто нарікати на неталан. А в разі виграшу можна лишитися при своєму, якщо пофортунить.
— Сто драхм, — знехотя запропонував я.
Клавдія Прокула обернулася і вражено глянула на мене.
— Марку Мезентію Манілліане, — запитала вона, — ти навмисно мене ображаєш чи таки ти вже перетворився на юдея? Скажи бодай сто золотих. І навіть це — мала ставка на цих чудових коней.
Я опинився в халепі, але серед знаті ходили тиверіадські банкіри та міняйли і теж приймали ставки. Я вигукнув ім’я, почуте від мого банкіра Аристена в Єрусалимі, й мені показали на чоловіка, який, судячи з обличчя і вбрання, міг бути Аристеновим братом-близнюком. Я звірив йому, яка в мене халепа. Він з готовністю надав мені кредит, але пояснив, що важко знайти якусь пристойну ставку на Іродових коней. Урешті він умовив котрогось родовитого ідумея на ставку лише один до одного, та й той пояснив, що робить це тільки з ввічливості до дружини прокуратора Юдеї.
— Не забудь мене, коли лічитимеш свої гроші після виграшу! — зі сміхом гукнув він Клавдії Прокулі, коли записував ставку на вощеній дощечці, немов роблячи пожертву.
Я ще раз глянув на запряжки, які нетерпеливилися на призначених їм місцях. Затяжне чекання мало на меті, крім приймання ставок, ще й діяти на нерви візничим і робити коней полохливими. Я підозрював, що котрась запряжка перекинеться ще на старті. Біла запряжка вождя арабського племені була явно незвикла до брутального групового старту — коні хвицали копитами по колісницях, і з рота в них розліталася піна, коли вони крутили головою, змагаючись із вудилами.
— Скільки даси за білу запряжку? — спитав я банкіра.
Він мовив з усмішкою:
— Якщо ти справді хочеш подарувати мені свої гроші, я сам прийму ставку і дам сім до одного. Скільки записати?
— Запиши сорок золотих від Марка на білу запряжку сім до одного, — вирішив я в останній момент, коли Ірод уже підійняв списа. Банкір записав ставку, і в ту ж мить спис із прапорцем уже стирчав вертикально у піску. Візничі скрикнули, і запряжки з гуркотом зрушили з місця. Досвідчені візничі щосили потягли за вуздечку, відхиляючись назад у колісницях для приборкання своєї запряжки і пропускаючи вперед відчайдухів, щоб ті попереламували собі шиї. Але розшаленілих коней було вже майже неможливо стримати людською силою. Обидві перші запряжки щодуху зірвалися з місця, й візничі похилилися, шмагаючи коней, щоб відірватися від інших, і намагаючись встигнути першими до поворотного каменя. Це було потрібно просто для збереження життя, бо інакше б їх затоптали запряжки, які мчали ззаду.
Як і інші, я не міг не схопитися на ноги з сидіння, адже шаленішого старту я ще ніколи у цирку не бачив. У громаді стартувалих Іродова запряжка вправно розчистила собі дорогу, і візничий не церемонячись вимахував ваговитим батогом, щоби змусити збочити тих коней, які намагалися порівнятися з ним. Я побачив, як мотузок батога вцілив в очі бокового коня білої запряжки. Мені аж із нашої ложі причувся ляск. Колісниця араба наскочила на захисний бордюр, аж заіскрило, і я не розумів, як уціліло колесо.
На другому повороті візничий брунатної запряжки командира комонницької когорти Кесарії холоднокровно наїхав ваговитою колісницею на колісницю ідумеянина і перекинув її. Візничого тягло у віжках по доріжці аж поки перекинувся боковий кінь. Брунатна запряжка неабияк відірвалася, але Іродова запряжка пробилася вперед слідом за нею. Візничий-ідумеянин устав, похитуючись, половина його тіла перетворилася на закривавлене місиво; він поставив коня на ноги, потягнувши за ніздрі, й зумів дати раду і з колісницею, завдяки чому зміг повернутися на доріжку. Одначе той кінь, що упав, настільки кульгав, що запряжка втратила будь-які шанси й лише заважала іншим. Я запідозрив, що ідумеянин повернувся у змагання суто для того, щоб відімстити римському візничому.