Я доторкнувся до плеча дівчини і кинув свою калитку перед нею.
— Мене послано принести тобі сто сорок золотих, — голосно мовив я. — Заплати борг і попроси віддати тобі одежу й речі, і ти вільна йти, куди захочеш. — Але дівчина — ані руш.
— Сто сорок золотих! — вигукнув дід і правою рукою зробив жести, які відвертають нещастя. — Цього я боявся. Вино скінчилося. Я бачу і чую галюцинації. — Він спробував хватонути калитку, але про всяк випадок я забрав її, бо дівчина її не торкалася. Я запитав, скільки винна дівчина.
Дід почав потирати долоні, побожно видивлявся запухлими очима догори, бурмотів і лічив про себе й урешті хитро мовив:
— Я не жадібна людина, хоч та баламутна дівчина накликала на мене нещастя. Заокруглімо борг до десятьох золотих, і я зараз же сходжу по її речі і принесу їй вина та їжу. Певно, вона з голоду така слаба, що не може вимовити й слова. Ти не матимеш з неї ніякої радості в цьому стані.
Він почав сіпати мене за плече й шепотіти мені на вухо, пояснюючи:
— Сто сорок золотих — божевільна ціна за отаку дівчину. Ти напевно несповна розуму. Вистачить, щоб ти заплатив її борг. А тоді забирай її куди хочеш і роби з нею що хочеш. Якщо ти ще додатково заплатиш мені лише один золотий, я влаштую тобі потрібні документи, і ти зможеш у суді записати її своєю невільницею й випалити тавро на її задниці, бо вона не має жодного протектора.
Не підіймаючи голови, дівчина змахнула волосся з очей і просичала:
— Дай тому гидотному дідугану п’ять золотих. Це мій борг і борг усіх решта, багаторазово більший. А тоді копни його від мене поміж ноги.
Я розкрив калитку й відлічив дідові п’ять золотих. Він був у такому захваті від цього, що навіть не торгувався, а зразу ж кинувся по одяг дівчини. Жбурнувши клунок у комірку, він захоплено гукнув, що негайно принесе їжу й вино. Я знову кинув калитку на коліна дівчині і обернувся, щоб іти собі. Але вона затримала мене й запитала:
— Чого ти хочеш від мене? З мене не буде для тебе втіхи на сто сорок золотих. Наступної ночі я так чи так повісилася б на своєму волоссі.
— Я не хочу від тебе нічого, — запевнив я. — Мене послали лише принести ці гроші тобі.
— Так не буває, — недовірливо мовила дівчина й нарешті здійняла голову, щоб подивитися на мене. На превеликий мій подив, я впізнав її. То була Міріна, танцівниця, з якою я познайомився на кораблі в дорозі до Йоппе. Але вона не відразу мене впізнала через мою бороду та юдейське вбрання.
— Міріна! — вигукнув я. — Я не знав, що це ти. Що з тобою сталося? Чому ти така нещасна, що хочеш повіситися?
Міріна скулилася, прикрила, соромлячись, волоссям голі коліна й попросила:
— Не дивися на мене таку. Відвернися принаймні, щоб я могла вдягтися.
Вона розв’язала клунок з одягом, знайшла гребінець, зачесалася й перехопила волосся стрічкою, надягла короткий хітон і зав’язала оздобні черевики на ногах. Далі вона зайшлася гірким плачем і обійняла мене всім худорлявим тілом, припавши лицем мені до грудей і намочивши мій плащ сльозами.
Я гладив їй плечі, втішав її добрими словами й запитав:
— А що, твій брат і справді помер, і це за ним ти плачеш?
Гикаючи з плачу, Міріна спромоглася сказати:
— За ним я вже наплакалася. А тепер я плачу, певно, через те, що в світі є ще котрась людина, яка бажає мені добра. Наступної ночі я би померла, і в мене не було б навіть гроша, який поклали би мені до рота на плату перевізнику.
Цупко пригортаючись до мене, вона заплакала ще гіркіше. Мені важко було видобути з неї розумне слово, але врешті вона заспокоїлася досить, щоб розповісти, як не таланило трупі артистів усю дорогу. Вони помандрували були до Переї і давали вистави в місті, де відпочивають легіонери, однак артисти захворіли на пропасницю. Дорогою назад вони, щоб вижити, мусили виступати на току, і юдеї закидали їх камінням. У Тиверіаді вони сподівалися зорганізувати виставу завдяки перегонам, але її брат втопився біля берега, подавшись купатися. Хоч їм вдалося, пірнувши, витягти його і вони качали його по землі, а Міріна намагалася вдихнути в нього життя, він уже не ожив. Потай вони занесли його до театру, і врешті дід-грек допоміг їм уночі поховати його, щоб через виявлення трупа будівлі театру не довелося проходити процедуру очищення. Решта артистів утекли, а Міріна з речами лишилася сама в заручницях. Але вона вже неспроможна була танцювати — настільки вона перелякалася після того, як юдеї закидали її камінням за її танець.