— Він і справді так тобі казав, Міріно? — з подивом запитав я.
— Саме так і казав, — запевнила вона. — Його слова збереглися у мене в пам’яті, хоч я їх не зрозуміла. Але через його дивність я запам’ятала його слова. А після того як я знову обернулася до інших, він зник. Зголоднівши, жуючи деревну кору, ми поклалися на нічліг біля криниці, але за якийсь час дорогою надійшла стара бабця, роззираючись у пошуках чогось. Вона мала з собою в коші ячмінні хлібини й баранину. Вона пригостила ними нас, хоч ми сказали, що не маємо ані гроша, щоб їй заплатити. Жінка мовила: «Беріть і їжте. Мені пообіцяли, що будь-що, що я віддам зі свого, мені повернеться в багато разів більше». Ми взяли й попоїли, і всі ми наситились. Чоловіки припустили, що юдеї злякалися, повівшись з нами так погано, і тому намагаються задобрити нас. Але жінка позбирала залишки назад до коша та й знову пішла собі. Мені здалося, що той знесилений чоловік зустрів був її і звелів їй принести нам їжу, бо я була приязною до нього. А хто він, власне, такий, якщо він справді той самий чоловік, якого ти зустрів уночі по той бік озера?
Я роздумував, скільки всього насмілюся їй розповісти, і, повагавшись, мовив:
— Я не знаю і сам не розумію. В усякому разі він по-князівському відшкодовує тобі за ту дещицю води, яку ти йому дала. Але навіть у найдальших думках я не міг собі уявити, що зустріну тут тебе, Міріно, і що мені доведеться саме тобі віддати гроші, які я виграв ставкою на перегонах. Мені не лишається нічого іншого, як сприйняти це за ознаку й за нагадування, що я не тільки з власної волі сів на корабель в Александрії. Але зоставайся в мирі, Міріно, і роби з грошима, що хочеш. Я мушу йти, бо чекаю на один поклик.
Міріна рішуче вхопила мене за лікоть, знову посадила мене на землю й заперечила:
— Нікуди ти ще не підеш, і я не пущу тебе в дорогу отак просто. Чоловік, про якого ти розповів, не може бути звичайною людиною. Людина не поводиться і не каже так, як поводиться й каже він.
Однак я не мав бажання відкривати таїну царства чужій-чужісінькій дівчині, в якої й ремесло сумнівне. Неласкаво я мовив:
— Ти вже маєш від нього все, що мала мати, і більше, ніж заслуговуєш. Не докучай мені.
Розсердившись, Міріна тицьнула калитку мені назад і визвірилася:
— Тоді тримай свої гроші, і нехай вони припікають тобі сумління до кінця твого життя. Грошима ти не відкупишся від мене, бо моїй тривозі гроші не зарадять. Краще я повішуся. Зараз же розказуй про нього все що знаєш, а тоді веди мене до нього.
Я зрозумів, що вскочив у халепу, роздратовано застогнав і загукав:
— Його вчинки — це не вчинки людини, і я не осягну його своїм людським розумом. Хіба в цьому краї нема юдейських вдів і сиріт, які шанують Бога й шукають царства? Чому він вибрав саме єгипетську і ще змалку грішну дівчину мені на клопіт?
Міріна образилася й мовила:
— Я аж ніяк не єгиптянка з низоти, а народилася на острові від добрих грецьких батьків і не збагну, що ти маєш на увазі, коли винуватиш мене, що я змалку грішниця. У моєму ремеслі нема нічого ганебного, адже ним я чарую і радую людей. Щоправда, я не стверджуватиму, що була лише з одним чоловіком, але на такий гріх потрібні двоє, і не знаю — чи то я більша грішниця, чи той чоловік, який, бачачи мою бідність, підкуповує мене на гріх. Але з колишнім життям я розпрощалася так цілковито, немовби вже повісилася. Я хочу для себе нового і кращого життя. Грошима мені його купити не до снаги. Тому ти мусиш допомогти мені, так ніби ти мій брат.
Мені хотілося плакати. Ледве я позбувся Марії з Беріту, як мені на голову звалили другу, ще чужішу і небезпечнішу дівчину. Але я мусив розповісти. Обміркувавши слова, я пояснив:
— Не знаю, скільки ти з цього зрозумієш, але ти бачила світ і, мабуть, спізнала й інші непоясненні речі. Я маю підставу гадати, що чоловік, якому ти дала напитися води біля криниці і з яким я заговорив уночі на березі, — це Ісус Назарянин.
— О, я чула про нього, — на мій подив, перебила Міріна. — Адже легіонери в Десятимісті майже ні про що більше не балакали. Він учиняв дива, уздоровлював хворих, воскрешав навіть мертвих і обіцяв створити для юдеїв царство. Тому його розіпнули на хресті в Єрусалимі, і його учні викрали тіло з гробниці з-під носа в Понтія Пилата, щоб запевняти народ, що він воскрес із мертвих. Чи, може, ти хочеш сказати, що він і справді воскрес із мертвих і що саме з ним я бачилася на дорозі біля криниці?