Пробудившись з видіння, я зауважив, що тіло моє геть змокріло. Якщо це справді було передвістя мого майбутнього і якщо Ісус Назарянин давав своїм отаке царство, я вже не знав, чи хочу шукати Ісуса. Я згадав, як він пророкував мені й інші лиха вночі на березі озера, якщо то справді був він. Мене опанувала спокуса, і мені в моєму стані здалося, неначе темрява, темніша за темряву ночі, наближалася до мене, мов жива істота, й намагалася оповитися навколо мене.
— Ісусе Назарянине, сину Божий, помилуй мене! — гучно вигукнув я, пойнятий мукою. Темрява відступилася від мене. Я склав руки докупи і подумки прочитав молитву, якої навчила мене Сусанна. Сказавши наприкінці: «амінь», я заснув, заспокоєний, і проспав до світання.
Прокинувся я від того, що Міріна схопилася й сіла поряд зі мною. Зі шпарин у віконницях я побачив бляклий світанок. Але Міріна втупилася перед собою блискучими очима на усміхненому обличчі, скрикнула й мовила:
— О брате Марку, я бачила дивовижний сон.
Вона розповіла його:
— Ми підіймалися вогненними сходами, ти і я і ще хтось третій, але вогонь не пік, і ми сходили дедалі вище, в дедалі більшу ясноту. Коли ти змучився і не хотів уже йти далі, я взяла тебе за руку й допомагала тобі крокувати вперед. Цей сон — найгарніший сон, який я коли-небудь бачила. Він віщує нам щось добре.
— Я теж бачив сон, — мовив я і встиг подумати, що обидва сни, можливо, віщували щось одне, хоча щось одне можна побачити зовсім по-різному. Але тут пролунав стук у двері, ввійшов заспаний і зляканий слуга, звернувся до мене й попросив:
— Не гнівайся, пане, але тебе питають. Я б не насмілився тебе будити, але внизу стоїть упертий чоловік з двома віслюками. Він запевняє, що ти негайно мусиш поквапитися в дорогу.
Я накинув плащ, майнув униз і побачив, що сонце ще не зійшло. Тремтячи з холоду, я побачив Натана й на радощах закричав, впізнаючи його. Він теж був пройнятий таким нетерплячим чеканням, що забув про свою мовчанку й розповів:
— Вони вирушили вночі з Капернаума. Про це сповіщено всіх. Вирушили вони різними групами, кожен з близькими й далекими родичами. Сусанну вони теж узяли з собою, і я дав їй одного з віслюків. Другого віслюка я позичив Симону Петру, бо у нього стара й хвороблива теща. Я подумав, що тобі розумно буде мати з ним добрі стосунки, хоч він іще не знає, чийого віслюка я йому позичив. Але, думаю, вони нікого не відкинуть, хто лиш дістав вістку, бо це день милості. Наступної ночі, можливо, для Ізраїлю буде створено царство.
— Мені взяти меча? — поспіхом запитав я.
— Ти що! — застеріг Натан. — Він сам сказав: хто візьме меча — від меча й загине. Він може покликати на допомогу легіон янголів, якщо треба. Рушаймо мерщій і попрямуймо на гору, немовби у сні.
Я запитав, чи далеко до гори. Натан запевнив, що знає гору і шляхи до неї. Віддаль — одна денна дорога з чимось. На його думку, нам найрозумніше буде прибути на гору аж коли вечорітиме, щоб не привертати зайвої уваги. Я попросив його зачекати хвильку, щоб я встиг одягнутися і спорядити свою супутницю.
Аж коли ми зійшли вниз із Міріною, я зрозумів: Натан гадав, що Марія з Беріту й досі разом зі мною. Чудуючись, він глянув на Міріну, а тоді докірливо подивився на мене. Мене огорнуло відчуття провини, немов я не справдив його довіри, і я взявся жваво пояснювати:
— Ця дівчина — захожа, як і я, але вона втратила брата, і я взяв її за сестру. Зглянься на неї заради Ісуса Назарянина. Але якщо ти не хочеш брати її з собою, я теж не можу йти за тобою, бо мене зв’язує обіцянка привести її на гору.
Мій авторитет поменшав у Натанових очах, і, мабуть, у думках своїх він уважав мене пустомолотом. Одначе він лише розвів руками й не перечачи погодився з моїм рішенням. Либонь, його полегкість після довгого чекання була такою великою, що в разі нагальної потреби він би взяв із собою хоч Ірода Антипу, якби той пильно попрохав. Я посмілішав і подумав, що й учні, сповнені радісного чекання, залишать вирішувати самому Ісусу, кого він хоче пустити до себе, а кого ні.
Натан запровадив нас навпростець повз місто на битий шлях, який вів у глибину краю. Як я і здогадувався, з міста вирушало чимало людей, які напередодні побували на перегонах і заночували в Тиверіаді. Коли ми піднялися в гори дорогою, я озирнувся й побачив величний краєвид — Галілейське море та місто з колонадами. Дорога позаду нас рябіла від люду, а попереду, показуючи її напрям, виднілися хмари куряви, підняті ногами подорожніх.