Міріна запропонувала:
— Якщо нам справді по дорозі й вони прямують на гору, чому ми маємо лишати хлопця напризволяще? Перев’яжімо йому рану й посадімо його на віслюка. Я звикла ходити пішки.
Юнак мовив:
— Я не хотів би ставати вам за клопіт, але якщо ми діти одного батька, він напевно благословить вас, якщо ви мені допоможете.
Мені було важко примиритися з думкою, що бідний галілейський хлопець зі зламаною ногою і його сліпий батько, який сердито щось буркоче собі під носа, рівні мені і що вони мають однакове зі мною право — а може, як юдеї, і більше за моє — шукати Ісуса Назарянина. Але зрозумівши це, я подякував Міріні, бо її природжена приязнь переважила повільність моїх власних думок. Ми разом помили юнаку обличчя, перев’язали голову, наклали шину на зламану ногу й відламали міцну палицю, за допомогою якої йому вдалося дострибати на одній нозі до віслюка. Його сліпий батько весь час сидів на віслюку, готовий рушати, і, нетерпляче крутячи головою, прислухався до нашого порання. Зненацька він гукнув владним тоном:
— Хто вона, та дівчина, голос якої я чую і яка вміє казати лише кілька слів нашої мови? Не дозволяй їй торкатися тебе, сину, не говори з нею і навіть більше не дивися на неї, щоб ми не занечистилися в цій святій подорожі.
Юнак засоромився й мовив:
— Мій батько знає закон і все своє життя ретельно його дотримується. Нещастя спіткало його не через брак праведності. Зрозумійте його. Він не хотів би якось занечиститися перед зустріччю з цілителем.
Незважаючи на свою злобливість, сліпець учепився в мого віслюка обіруч, і його було б важко навіть силою зсадити з віслюка на дорогу. Мої добрі думки розвіялися, і я з притиском дорікнув:
— Твої власні одноплемінники покинули тебе при дорозі. Дівчина є грекинею, а сам я необрізаний і поганин, хоча вдягаюся по-гебрайському. Сподіваюся принаймні, що мій віслюк не занечистить тебе, коли ти так міцно сидиш на ньому.
Натан примирливо сказав:
— Не бійся їх, сліпцю. Сам я з Ізраїлевих синів і з тихих. Вони шукають ту саму дорогу, що й я. Знай, що свого часу я мешкав у пустелі в зачиненому будинку, вчився читати рукописи, віддав своє майно синам світла і їв разом із ними на їхніх спільних трапезах. Але я неспроможний був стати книжником. Тому я вирушив з пустелі на пошуки нового вчителя праведності й пішов слідом за пророком, який був у плащі з верблюдячого волосу та проповідував наближення царства, і я прийняв у нього хрещення. Його вбили, і я пов’язав себе обітницею мовчання, щоб не спокушатися говорити таке, що може знати лише справдешній учитель праведності. Але час настав, і час уже тут. Тому я знімаю з себе обітницю. Вір мені, сліпий чоловіче. Ні в цей час, ні в цьому народі, в жодному племені нема жоднісінького чистого чи безгрішного. Миття і жертви тебе не очистять, і навіть найсправжніший учитель праведності не може тебе очистити. Але слово сталося тілом і ходило поміж нами, хоч ми його, наставника, не знали. Його розіп’яли на хресті, і він устав із могили, щоби звільнити нас від гріхів. Якщо ти йому віриш, він уздоровить твої очі й вони стануть видющі. Але якщо порівняно з нами, іншими, ти вважаєш себе чистим, не думаю, що він тебе уздоровить.
Сліпець гучно застогнав і відняв одну руку від віслюка, намацуючи шов свого плаща, щоб роздерти на собі одежу. Проте хлопець ухопив його руку, стримуючи його, і мовив:
— Ці приходьки виявили до нас милосердя, тимчасом як чисті покинули нас. Не будь бездушним і не засмучуй їх. Сонце нашого батька світить і добрим, і злим, і Ізраїлевим дітям, і поганам. Не уявляй себе яскравішим за його сонце, коли тебе вже покарано сліпотою.
Одначе сліпий звелів йому помовчувати й попросив Натана вести віслюка попереду нас, щоб ми не були занадто близько до нього. Ми з Міріною відстали від решти, утім юнак притримав свого віслюка, щоб ми з ним порівнялися, дивився на нас без страху й пояснював:
— Старій людині важко звільнитися від старого, але правильно сказав ваш проводир. Немає праведника на землі. Хай я і надірвуся, щоб виконати закон, а це не звільнить мене від гріхів. Я не вважаю себе кращим за поганина і не можу повірити, що ваше милосердя занечистить мене.
Я дивився на нього. Обличчя його було з болю жовтуватим, і він зціплював зуби, щоби втриматися на віслюку. Я сказав:
— Обличчя твоє чисте, а очі ясні. Не думаю, що ти свідомо дійдеш до гріха.
Він пояснив:
— Бог створив людину за своєю подобою. Але через прогрішення наших предків Адама та Єви Божа подоба померкла в мені, і перед Богом я почуваюся голим і соромлюся.
— Я читав це і чув, — сказав я, — але ніколи цього не розумів. Юдейський книжник в Александрії витлумачив мені, що і ця оповідь — це лише алегорія.