Я квапливо розповів, як зустрів Міріну і що з нею сталося, і як вино вночі не вичерпувалося в її келиху. Ще я розказав, як запряжка на дорозі збила хлопця і як ми допомогли зійти на гору йому самому і його сліпому батькові. Марія Магдалина з розумінням закивала головою і врешті зазначила:
— Певно, все це сталося, бо так було задумано. Так він скеровує поган до поганів, а Ізраїлевих дітей до Ізраїлевих дітей. Одначе тіні довшають, і мені не подобаються ці терени, бо я маю забагато грошей у калитці. Я не дала їм грошей, бо вони відмовилися взяти мене з собою до Єрусалиму — Петро звелів мені повертатися додому. Але чого вони ще шукають у Єрусалимі — цього я не розумію. Отож супроводжуй мене, і переночуймо разом. Коли ти безпечно припровадиш мене до моєї садиби, ми розлучимося по-доброму.
Ми разом рушили вперед, і на дорозі вже не було багато людей. Під час нашої розмови Міріна мовчала й дивилася додолу, схиливши голову, і я поважав її за це. Після того як ми зрушили з місця, вона пошепки спитала мене, хто ці жінки. Я розповів, що Марія Магдалина йшла за Ісусом у його походах, першою пішла до гробниці й побачила, що там порожньо. Міріна відразу відчула до Марії Магдалини повагу, порівнялася з віслюком і сумирно заговорила з нею, просячи:
— Розкажи мені про воскреслого, найщасливіша з жінок.
Її покора сподобалася Марії настільки, що вона почала з приязню дивитися на Міріну й по-грецькому розповідала різне про Ісуса. На горі вона зустріла подружжя з Кани, на весіллі в якого Ісус учинив перше диво, перетворивши воду на вино, щоб потішити гостей. Далі вона розповіла про народження Ісуса, як його матері Марії явився янгол, як вона по-надприродному завагітніла і як Йосип, з яким її було заручено, намірявся відіслати Марію від себе, аж поки не побачив з’явлення вві сні. Коли я слухав цю балачку, мені почало здаватися, що я краще зрозумію чоловіків, яких Ісус обрав собі в посланці, і я збагнув, чому вони вважають Марію Магдалину занадто балакучою. Але Міріна все це поглинала й слухала, затамувавши подих і сяючи очима.
Урешті я не міг не сказати:
— Грецькі й римські боги, за легендами, сходилися з людськими доньками, а ті народжували їм дітей. Подейкують, що навіть прабатько римлян — один із нащадків Афродіти. Нині мудреці поміж собою тлумачать ці легенди алегорично, так само як книжники-юдеї в Александрїї тлумачать алегорично оповіді своїх священних рукописів. Думаю, Ісус Назарянин не потребує легенд, щоби бути сином Божим.
Марія Магдалина зажурилася, переклала руку зі спини віслюка на плече Міріні й мовила:
— Ми, жінки — схожі, і в нас нема різниці, чиїми доньками ми б не були — грецькими чи Ізраїлевими. Чоловіки нас ніколи не можуть зрозуміти. А ти, римлянине, не говори про припнутих до землі богів, які зв’язують людину з облудними ідолами земного життя. Після того як Ісус з’явився на світ Христом, вони більше не мають влади над людьми, якщо ті вмисно не вибирають зло і не віддаються їхній владі. Але те, що я розказую, — це я знаю, і це щира правда. Марія, Ісусова мати, сама звірила це мені та іншим жінкам, які пішли за Ісусом. Навіть Ірод, той старий і жорстокий, вірив, що народився цар для Ізраїлю, і звелів убити всіх хлопчиків у Вифлеємі, гадаючи, що так він позбудеться його. Стільки ще є свідків цього що ну.
Її слова спонукали мене замислитись. Авжеж, сама Марія Магдалина, можливо, була аж занадто сприйнятлива до видінь, янголів і снів, але про Ісусову матір я не міг такого подумати. Я бачив її обличчя біля хреста, коли вона тужила. А ще в мене склалося уявлення, що вона не говорить дарма — вона мовчала, коли говорили інші. Яку б вона мала причину розповідати таке, якщо це не було правдою? Про Ісуса Назарянина досить свідчили вчинені ним дива. Якщо я в них вірив — а я не міг у них сумніватися після зустрічі з Лазарем, — чому б я сумнівався і в цій оповіді? Чому й справді дух не міг зробити жінку вагітною, коли Бог народився на світ людиною? Поряд із цим дивом усі інші дива — несуттєві.
Міріна запитала ще про Ісуса. Марія Магдалина подивилася на мене, мовби караючи, й повідала:
— Не раз він розповідав про сівача, який пішов сіяти. Кілька зерен упали на кам’янистий ґрунт і не мали на чому рости. Кілька впало між терен, який вигнався і поглушив їх. Але кілька зерен упало на добру землю і вродило багатократно.
— Тобто не всі гідні царства, навіть якщо почують його слова й повірять йому, — вела далі Марія Магдалина. — Твоє серце не затвердле, римлянине, а надто м’яке. Це робить тебе слабким. Після того як ти підеш до своїх, довкола тебе виростуть терен і осот, заступаючи тобі дорогу до царства.