Її слова принесли в мою душу пригніченість. Я подивився довкола на галілейські руді пагорби й темно-зелені виноградники з дедалі довшими тінями і сказав:
— Як би я міг коли-небудь забути? Ще й у день своєї смерті я пригадаю це галілейське видиво навколо мене, і гору, і його самого таким, як я його побачив. І я ніколи не буду так наодинці, щоб він не був зі мною, якщо я його покличу.
Ще я поміркував і сказав:
— Поганий з мене слуга для нього. Цар вирушить у далекий край, коли мине сорок днів. І я не знаю, чи доручив він мені свою міну, але якщо доручив, я мушу закопати її в землю за наказом обраних ним посланців. Це мене пригнічує. Однак у мене є обіцянка, якій я хочу вірити, хоч не розкажу тобі її, щоб ти не глузувала з мене.
Я подумав, що колись мені доведеться вмерти для осяяння його ймення, хоч це й неймовірно. Але так сказав мені самотній рибалка вночі на березі озера. Зважаючи на те, яке в мене тіло, я радів, коли думав про те, що я громадянин і тому мене доведеться страчувати мечем, адже тяжкої смерті від розпинання на хресті я б не витримав. Я вже не вважав це лихим пророцтвом — для мене це єдиний спосіб, яким я можу виявити Ісусові Назарянину, що я — один з його своїх.
Перед настанням вечора ми зійшли з битого шляху на ослячу стежку, яка, за словами Марії Магдалини, вела крізь гори до Магдали. Вона знала заїзд, де ми могли заночувати. Доїхали ми туди по заході сонця, але ще до того як геть стемніло. Заїзд був переповнений людом, і харчові запаси в ньому скінчилися. Проте Марії Магдалині шанобливо дали місце в заїзді, і я побачив, як люди сидять біля вогню, перешіптуючись між собою з ясними очима, та і з даху лунав завзятий гомін розмов. З цього я здогадався, що ночувальники — це ті, хто повертається з гори. Усі зверталися одне до одного добрими словами, і ті, хто мав харч, ділилися з тими, хто вже не мав, отож і ми з Міріною дістали змогу вмочити свої шматки хліба у спільну мідницю.
Серед галілеян я почувався чужинцем, і коли ніч стала холоднішою, я нічого б не хотів щиріше, аніж сидіти біля зігрівного вогню поруч із ними і, як і вони, говорити про те, як Ісус Назарянин явився своїм, про його царство, про прощення гріхів та вічне життя. Але вони не визнавали мене своїм братом, і я не міг набиватися їм. Та все ж господар завів чужих віслюків на подвір’я, підмів стійло і дав нам з Міріною солому, щоб ми підстелили її собі й не мусили спати просто неба.
Позаяк і інші все ще перешіптувалися при слабкому світлі єдиної лампи, я навчив Міріну молитви, якої навчила мене Сусанна. Міріна запевнила, що молитва підходить їй і дає їй відчуття безпеки. А ще вона сказала, що їй набагато легше, бо при цій молитві вже не треба стежити за різними фазами місяця чи посипати сіль і читати незрозумілі заклинання або вирізьблювати фігурки з виноградового коріння. Як таке робиш, ніколи не знаєш, коли припустишся якоїсь помилки чи неправильно скажеш слово, і молитва втратить силу.
Прокинувшись уранці, я найперше побачив, як Марія з Беріту сидить біля мене на соломі й видивляється на моє лице. Помітивши, що я розплющую очі, вона почала вихитувати головою і заламувати пальці й прошепотіла тихим голосом:
— Мені стало гаряче, і я не могла спати. Я захотіла на власні очі подивитися, що ти робиш і як ти тримаєш руки з тією чужою дівчиною. Я би теж краще спала отак на соломі, приклавшись головою тобі до плеча, ніж із Марією Магдалиною в тісному ложі, де прієш і де кусаються паразити. Так само ми спали над Йорданом у дорозі на тиверіадський курорт. Забудь мої дошкульні слова. Вчора я розгубилася й не знала, що казала, коли ти так несподівано з’явився на дорозі перед нами і мав із собою ту грекиню, і я не знала, що думати. Я щось і досі не знаю, що думати. Цілу ніч мене страшенно мучило сумління, що я так раптово вподобала того юнака й пообіцяла чекати на його дружка в Магдалі. Може, він уже жалкує, і дружко судженого ніколи й не прийде.
Я квапливо запевнив:
— У тому юнакові нема обману. Його дружко конче прийде, і згодом він заведе тебе за галілейськими звичаями на шлюбне ложе. Селяни питимуть вино й ритмічно тупатимуть ногами об землю, музики гратимуть, а на твою честь співатимуть пісні радості.
Марії з Беріту стало прикро, вона припинила заламувати пальці й піднесла голос:
— Ти навмисно мене зле розумієш. Я мала цілу ніч, щоби гризтися цим, так що ледве чи очі склепила. Певно, я здаюся тобі негарною, бо я дві ночі не спала і в мене червоніються очі. Воно правда, я знаю, що мені прощено гріхи і я знову така сама незаймана, ніби ніколи й не знала чоловіка. Тобі теж це відомо, бо ти знаєш Христа. І до того ж я не дуже багато що розповідала тому юнакові про своє минуле, а лише конче потрібне, щоб він дарма не журився. Але мені страшно подумати, що його родичі й усе село прийдуть уранці, щоб розгорнути простирадло, і, либонь, не знайдуть ознак моєї невинності, тож мене з ганьбою виженуть камінням і ломаками, а з мого пальця знімуть обручку. Ви, римляни, не такі прискіпливі щодо цього, проте я знаю своє плем’я, і галілейський люд не відрізняється в цьому від берітян.