Я сказав:
— Марія Магдалина — досвідчена жінка і голубівниця. Покладися на неї. Навіть римляни жертвують на весіллі про всяк випадок пару голубів Венері, щоб молода не осоромилася.
Марія з Беріту ще дужче піднесла голос і визвірилася:
— Ти не ходи довкола і навіть не намагайся стверджувати, що ти не брав мене з собою з Єрусалиму, щоб я очистилася від гріхів і була придатною для тебе. Щоправда, я завиню перед своїм народом, якщо стану дружиною римлянина, але йменням Ісуса Назарянина я готова це зробити, щоб урятувати одного з найменших.
З гіркотою подивившись на Міріну, вона вела далі:
— Я не почуваю злості на цю дівчину. Вона не варта цього. Я навіть не винуватитиму тебе, якщо ти захочеш мати її за наложницю, бо таке не вважають дуже великим гріхом для чоловіка, і навіть фарисеї не бездоганні щодо цього. Я триматиму її в шорах і показуватиму їй її місце, тож вона залишатиметься такою самою покірною, як і досі.
Міріна вже давно прокинулася й дивилася на нас крізь вії, намагаючись зрозуміти, що саме каже Марія з Беріту. Вона цілковито розплющила очі, підвелася, сіла і сказала:
— Поринаючи в сон, я була в безпеці і щаслива, а от у ранковій мерхлості мені холодно. Певно, момент правди — у ранковій мерхлості, а не у вечірньому теплі. Я не все зрозуміла, але бачу принаймні, що ця дівчина-юдейка чогось вимагає від тебе. Якщо я стою на її шляху і взагалі, як сестра твоя, є тягарем для тебе, я готова піти собі геть. Адже в мене є золоті, тож я можу так чи так купити собі безпечне життя. Себто не тривожся за мене і не зважай на мене, умовляючись про свої справи з цією гарною юдейкою.
Марія з Беріту не розуміла по-грецькому ані слова, вона недовірливо роздивлялася Міріну й вигукнула:
— Не вір їй, ані слову! Вона каже лагідно й сумирними словами, але я знаю грецьку підступність, а ти недосить знаєш жінок.
Розхлипавшись, вона затулила обличчя руками й забідкалася:
— Який ти бездушний! Хіба ти не розумієш, що заради тебе я ладна полишити все і йти з тобою, щоб урятувати тебе від поганського паскудства?
Міріна зі страхом подивилася на неї зеленими очима, торкнулася рукою моєї руки й запитала:
— Навіщо ти доводиш її до сліз? Хіба ти не бачиш, яка вона гарна, які в неї сяйливі очі і м’які та червоні вуста, аж я ще вчора позаздрила їй. У мене ж навіть нема грудей, як у справжньої жінки, і ніс у мене короткий, і очі негарні.
Геть знетямлений зі здивування, я дивився на них обох і думав, що мій сон віщував оце ось. Про шлюб я ніколи не думав. Марія з Беріту, бувши Ізраїлевою дочкою, все життя вважала б себе кращою за мене. Міріну вона б упокорила, зробивши своєю служницею, а врешті-решт, мабуть, вона, спершу наторочившись про це, намовила б мене просто з бажання комфорту піти обрізатися. Так сталося з багатьма слабкими чоловіками в Римі, хоч вони щосили намагаються таїти це.
А далі в мене промайнула лячна думка. Може, так і задумано. Може, й справді лише через юдейського безідольного Бога відкривається шлях до царства Назарянина. Його учні, можливо, вже не відкидатимуть мене, якщо завдяки Марії з Беріту я стану справжнім прозелітом. Я сам поїхав з Рима, і мені вільно будувати своє життя, як я хочу. Якщо лише пекуча операція, виконана юдейським кам’яним ножем, відділяє мене від поєднання з Ісусовими прибічниками, то це невелика жертва. Я за своє життя спізнавав і більшого болю. Взагалі, офіцерам-римлянам, що опинилися на залоговій службі в пустелі, неодноразово доводилося давати обрізати собі крайню плоть із цілком практичних міркувань, бо їм набридав постійний набряк, спричинений дрібним піском. Такий самий звичай є і в єгиптян та арабів.
Попри це, я збунтувався в душі проти цієї простої думки. Найвищі проповідники тієї релігії — первосвященники, книжники та Ізраїлеві старші — засудили Ісуса Назарянина до страти. В серці мені здавалося, що я зречуся і зраджу Ісуса, якщо піду до їхнього храму, цієї пишної бойні, і попрошу їх поєднати мене з ними. Краще мені бути простим і покірним у серці, аніж облудними вивертами дати обрізати себе, щоб цим спробувати зійтися з учнями, які відкинули мене теперішнього.