Марія з Беріту перестала плакати й напружено встромила в мене очі. Міріна теж дивилася на мене, немов уже мене втратила. Порівнюючи її з балакучою Марією, я відчував до неї саму ніжність і знав, що вона завжди буде мені ближчою, ніж Марія. До мене повернувся розум, і я рішуче мовив:
— Ти не мусиш жертвувати собою заради мене, Маріє з Беріту. Ти лише занапастиш себе, відлучившись від народу, обраного вашим Богом, заради мене, бо я нечистий і поганин. Не забувай, що я сам, на власному віслюку, привіз на гору юнака, в якого була переламана кістка. Ти не можеш не дотримати даної йому обіцянки. Я мушу відмовитися від тебе, але я радо зроблю тобі такий великий весільний подарунок, що ти не будеш цілком залежна від свого чоловіка.
Марії довелося мені повірити. І вона вже не плакала, а просто сказала:
— Невдячність — ось нагорода світу, і я вже вірю, що римляни — це пси. Згадуй тоді дарма про мене, коли, просяклий мастями, ти лежатимеш на м’яких подушках за завісами. Думай, що оцими руками, створеними для пестощів, я, зігнувшись, кручу жорна й печу хліб зі сльозами від чаду на оцих очах.
Однак її слова не розчулили мене, бо я їм не повірив. Навпаки, передчував, що вона змусить свого чоловіка гарувати над силу, і ганятиме його родичів, а як стане старою, ще буде прикрістю для невісток і зятів. Але, звісно, я міг помилятися.
Спробувавши словами чимдужче зажурити мене, вона все ж пробачила мені й мовила:
— Правильно мені б було жбурнути твої слова тобі в очі, але заради мене самої я мушу прийняти весільний дарунок, щоб не бути нічого не вартою в очах родини мого чоловіка. Але то не подарунок, а радше борг, який ти платиш, порушивши всі свої обіцянки.
Мені захотілося спитати, коли це я їй що-небудь обіцяв, але я вже порозумнішав настільки, що не сказав нічого. Доки ми розмовляли, ночувальники вирушили із заїзду далі в дорогу. До нас прийшла Марія Магдалина, і її обличчя променіло. Вона дорікнула:
— Чого ви сваритеся? Подивіться надвір, як чудово блищить світ у сяйві його сонця, коли його царство зійшло на землю. Більше я не таю в собі злоби ні на кого, навіть на Петра. Вночі я бачила сон і зрозуміла, що у світ прийшла милість. З неба спускалися білі голуби й сідали людям на голови. На твою, римлянине, теж сів білий голуб. Я не є гідна, щоб когось відторгати — кожному відміряють, кому по заслугах, кому ні, за такою безмежною любов’ю, що ніхто не залишиться без неї. Батько може покарати неслухняного сина, але нема такого батька, який цілковито відкинув би сина. Тому для мене тепер нема різниці між римлянином і гебрайцем — усі люди під цим блакитним небом є моїми братами й сестрами. Я не цураюся навіть самарян, хоч самарянський чаклун використав бісів, які жили в мені, й поставив їх собі на службу.
Вона обвила руками мою шию й поцілувала мене в обидві щоки, і я відчув, як від неї йде дурманна сила, аж усе проясніло в моїх очах, і мені захотілося стрибати й сміятися, як дитині. Міріну вона теж обійняла й поцілувала, а далі ніжно пригорнула до себе Марію з Беріту, називаючи її донькою. Ось так нас усіх пройняли радощі, і ми знову рушили в дорогу, забувши поїсти чи попити, настільки ми наситилися його царством. Того дня ми простували в царстві, хоч і досі були ще на поверхні землі.
Пополудні ми прибули в садибу Марії Магдалини і знову побачили Галілейське море. Її слуги привіталися з нею, радіючи, адже вирушила вона звідти потай, узявши з собою лише Марію з Беріту і нікому нічого не сказавши. Тому вони хвилювалися за неї, побоюючись, що її знову заполонили біси. Але вона звеліла:
— Візьміть з моїх комор кожен собі нову одежу і наготуйте на вечір велику гостину. Старайтеся щосили, бо ж ми проживаємо дні веселості й радості. Наш Господь Ісус Назарянин воскрес із мертвих і явився своїм. Свідками цього були понад п’ять сотень чоловіків. Тож ідіть до Магдали й покличте на гостину всіх, хто лиш захоче прийти. Але не кличте фарисеїв і зверхників синагоги, а також старших і багатіїв. Кличте бідняків і калік, публіканів і митарів, та й приходьків покличте на гостину. Скажіть усім: Марія Магдалина запрошує сьогодні ввечері на гостину лише грішників. Праведників вона не кличе. Господь теж покликав не праведників, а грішників, і перед його обличчям ніхто не є занечищеним. З ним на землю зійшло прощення гріхів.
У такій екзальтації вона говорила до своїх слуг, а ті хитали головами через неї, але підкорилися її наказу. Мене вона відвела осторонь, з любов’ю подивилася мені в очі, затримала руки на моїх плечах і мовила: