— А на твою думку, який він, його спадок? — наважився спитати я. — Скажи мені.
Ми вже якийсь час несамохіть крокували поряд широкою ходою туди й назад по форумі, як це роблять, дискутуючи, софісти, а Міріна присіла на міський камінь у його центрі, щоб дати відпочинок ногам. Симон Киринейський зупинився, втупившись у мене похмурими очима. Його рука, простягнута для доведення сказаного, безсило впала.
— Якби ж то знаття, — з мукою поремствував він. — Під час чекання я чув багато чого зі сказаного ним, але почав щиро сподіватися, щоб усе це виявилося лише словами навіженого пророка. Його мати, та й брати, вважали його божевільним і марно намагалися забрати його назад додому після того, як він почав навчати в Галілеї. Він був занадто безжальним до праведників і занадто лагідним до грішників. Обізнані чоловіки вважали цілком певним, що він учиняв дива з допомогою такого собі Вельзевула. Це демон, який зберігся на землі від давніх богів, якщо тобі відомо. А тому я врешті не запам’ятовував докладно всього, що він нібито говорив, бо одного дня він казав одне, а другого дня — інше. Ті, хто його слухав, запевняють, що навіть упродовж одного дня він казав по-різному. Ти можеш зрозуміти, яким страшним ударом для мене було побачити на власні очі, що він і досі живий, хоч я сам ніс на плечах його хрест на Череповище. Не можу заперечувати його, але я не розумію його.
— Пробач нам наші борги, — вів він далі, цупко стискаючи долоні докупи, — як і ми пробачаємо нашим боржникам. Цю спадщину я розумію, але люто бунтую. Я що, маю пробачати борг і Іродові Антипі, адже щоразу, коли князь відвідує Єрусалим, його урядник Хуза бігає до мене позичати гроші? Щоправда, не дуже я сподіваюся повернути своє, і то не є великі суми, а радше делікатні хабарі, щоб він не шкодив певним моїм інтересам у Переї та Галілеї. Утім мене бере злість, що я маю ставати перед лицем князя й від щирого серця, а не просто на словах, пробачати йому борг. Я знаю, що він і з Ісуса насміхався перед розпинанням на хресті. Деяким бідним галілеянам я пробачаю борги, хоч маю задум утворити з їхніх клаптів землі величеньке обійстя, яке б я записав на свого сина Руфа. Одначе ті чоловіки мають родини й позалазили в борги не з власної провини, а через потрійні мита і сарану. Я кажу це тобі не щоб похизуватися, адже Ісус, як подейкують, сказав, що навіть ліва рука не має знати, що робить правиця, ну а сторонні — й поготів. Але порадь ти мені. Хіба не було б з усякого погляду розумнішим справити з князя стільки, скільки вдасться, і пороздавати біднякам, аніж отак запростяка пробачити йому борг?
Він це казав без жартів, і я замислився над його проблемою.
— На мій погляд, ти занадто переймаєшся власністю і тим, хто скільки тобі винен, — обережно мовив я. — Сам я заможний чоловік, але наразі не те щоб дуже цим переймався. Певно, це через те, що розбагатів я незаслужено і, на думку багатьох, безчесно. Власне, я порадив би тобі зачекати, перед тим як вчиняти щось необдумане. Мені розповідають, що ті одинадцятеро й самі наміряються ще почекати в Єрусалимі хоч і дванадцять років, поки справдиться певна обітниця і вони збагнуть усе. Чого тобі поспішати поперед них?
— Того що я суворий і лихий чоловік, — без роздумів відказав Симон Киринейський, немовби й це він уже довго обмірковував. — Я поспішаю, щоб були прощені мої борги безжальності.
— Ти просто думаєш по-старому, як купець, — висловив я припущення. — Ти гадаєш, що даючи щось, ти матимеш щось замість цього. Ісус Назарянин, я думаю, не дає нікому нічого за їхню власну заслугу. Думаю, він з’явився на світ людиною, щоби спокутати гріхи світу, бо людина сама ніколи не зможе спокутати власні гріхи. Це безглуздо, але, як ти сам казав, у його науці є ще багато чого безглуздого, якщо дивитися очима мудреця.
Симон Киринейський приклав руку до чола і почав важко зітхати:
— Не розумію, що ти кажеш. У мене ще дужче розболілася голова. Тобто ти вважаєш, що це просто гордощі раба і купця, що я хочу викупити прощення своїх гріхів так, як умію. Хто ти такий, щоб мене вчити? Хіба ти сам не казав, що тобі заборонили говорити про нього?