Я застеріг:
— А чи розумно розмовляти про політику в громадському заїзді? Утім, царство Ісуса Назарянина, як я розумію, зійшло на землю під час його народження на світ і все ще пробуває тут, хоч це незриме царство, тому жоден можновладець іззовні не добереться до нього. Його прибічників можна утискувати, але його царство ніхто не може здолати, адже воно — всередині нас, якщо ти розумієш, що я маю на увазі, бо сам я не розумію.
Симон Киринейський сумно потрусив головою й побідкався:
— Ох, який ти недосвідчений і як мало знаєш людину! Царство того сина неба впало за двадцять років, хоч його лад був зрозумілим. А як може вціліти незриме царство, коли Ісуса нема? Повір мені, коли ми помремо — ті, хто його бачив, — спогад про нього збережеться на землі не так багато років. Як можна зобов’язати вірити в незриме царство когось, хто на власні очі не бачив його сином Божим? Можливо, щось від нього могло би зберегтися і сто років, якби його вчення було раціональним і відповідало людській природі, але воно суперечить усьому минулому.
Від його розсудливих слів усередині мене почорніло.
— Тобто ти не віриш, що світ зміниться завдяки ньому і його іменем? — запитав я.
— Не вірю, — щиро відповів Симон Киринейський. — Ні, цей світ і людську природу навіть Бог уже не спроможний якось змінити.
— Мамо рідна! — вигукнув він. — Таж ті галілеяни вже намагалися узяти його й конче зробити своїм царем, після того як він нагодував п’ять тисяч чоловіків. Якщо вони так зле зрозуміли його слова, то як його зрозуміють ті, які ніколи його навіть не бачили? Зваж на те, що його вчення підозріле й небезпечне. Грішників він кликав. Ще на хресті він обіцяв своє царство навіть розбійникам, розіпнутим поруч із ним, — так мені розповідали. Одним словом, його вчення може слухати лише набрід, який не має іншої надії. Можновладці напевно подбають про те, щоб таке вчення не поширювалося.
Міріна з усмішкою піднесла руку й погладила його вкриті бородою щоки.
— Чому ти так хвилюєшся і переймаєшся поширенням його вчення? — запитала вона. — Мабуть, це не твоя справа, і не справа мого брата Марка, і не моя. Краще порадіймо за нього, бо ми змогли побачити його на горі. Він — добре світло, і я, побачивши його, вже ніколи не буду цілком беззахисною. Ти кажеш лише про лиху темряву.
Міріна так покірно мовчала перед тим, що ми обидва вразилися, коли вона піднесла голос, немовби неживий стіл раптом набув здатності говорити. Радість увійшла в нас обох, і, видивляючись на її ясне обличчя, ми обидва засоромилися своєї пустопорожньої розмови. Царство знову перебувало в нас, і серце моє налилося любов’ю до Міріни, а також любов’ю до Симона Киринейського. Ми довго мовчали й лишень дивилися одне на одного, і нам не заважав галас інших мешканців заїзду.
Симон Киринейський щедро сплатив рахунок і провів нас аж до грецького заїзду на гарячих джерелах. Там ми розлучилися.
І Міріна, і я проспали в нашому покої за завісками приблизно до полудня, настільки ми були змучені ходінням і всім, що ми спізнали. І радість наша не зникла за той час, поки ми спали, — вона й досі була в нас, коли ми прокинулися, і ми зраділи, побачивши, як обоє прокидаємося.
Спохмурнів я, аж коли згадав про Клавдію Прокулу і про те, що я маю обов’язок розповісти їй, що я побачив на горі. Міріна запитала, що таке зі мною. Коли я розповів їй про Клавдію Прокулу та її хворобу, вона довірливо запропонувала разом піти перед її обличчя, щоб засвідчити й розповісти радісну звістку.
Спочатку я мав потребу очиститися після тягаря дороги. Здавалося, ніби я промандрував аж від Єрусалиму. Мій юдейський плащ пахнув потом, а хітон був брудний. Я хотів одягнутися в чисте і вже не мав бажання ходити з бородою, як і не мав причини приховувати своє римлянство. Тому я пішов на курорт, звелів зголити мені бороду, завити волосся і повискубувати волоски на тілі, щоби з усякого погляду бути охайним. Давши іще помасувати собі тіло, щоби зняти тягар дороги, й намастити його, я вбрався в нове й подарував слузі старий одяг. Знову ставши зовні таким, як колись, в душі я засоромився, що, коли мав бороду й кутаси на краях одежі, намагався тишком-нишком здобути довіру юдеїв. Повернувшись до свого покою, я ще вийняв з калитки золоту каблучку й надяг її на великий палець.