Власне кажучи, вона не відкрила жодних небезпечних таємниць, адже це все зрозуміло кожному, хто здатен мислити. Кесар Тиберій — хворий дід, а саме ім’я Сеяна вселяє такий страх, що розумні чоловіки в Римській імперії обмежуються тим, що мовчки чекають, поки він здобуде звання народного трибуна і матиме остаточну владу в руках. Мені здалося, що Клавдія шпигує поглядом, чи не розуміє Міріна латину, аж тут вона емоційно показала пальцем на Міріну й вигукнула:
— Геката і чорні щенята, якщо ця дівчина — не викапана Туллія!
Злякавшись, я встромив очі в Міріну, і на якусь мить і справді здалося, нібито вона нагадує тебе, Тулліє. У той момент я збагнув, що ніколи не відішлю ці листи тобі, а також збагнув, що ніколи вже не хочу бачити тебе. Я відчував саму лиш відразу і страх, бачачи тебе перед собою в подобі Міріни. Але чари розвіялися в моїх очах, і, роздивляючись Міріну рису за рисою, я зрозумів, що в ній нема нічого від тебе. Попри це, Клавдія Прокула дошкульно вела далі:
— Авжеж, якби вона мала темні й блискучі очі, ніс із тонкими рисами, чорне волосся й соковиті вуста, далебі вона могла би туманно нагадувати Туллію.
Я вже не знав, чи не каже вона це лише щоб поглузувати з Міріни. І все ж я гадаю, що вона говорила серйозно й сама дивувалася, що ж у Міріні може нагадувати тебе, Тулліє, коли у вас двох нема жоднісінької однакової риси. Дратуючись, я сказав:
— Дай Міріні спокій. Вона сама знає, що вона не красуня. І я не хочу згадувати Туллію. Розмовляймо грецькою. Ти хочеш знати, що відбулося на горі, чи ні?
— І справді, — згадала Клавдія. — Що відбулося на горі, і чи бачив ти Ісуса Назарянина?
— Ми обоє бачили його, — запевнив я. — Він воскрес із мертвих і живе.
Міріна теж повільно мовила:
— Так-так, він живий.
Тут Клавдія Прокула поставила чудернацьке запитання:
— А звідки ти знаєш, що то справді був Ісус Назарянин?
Про це я не подумав. На якусь мить я розгубився. Потім сказав:
— Звісно ж, то був він. А хто б іще це міг бути? Туди прийшло понад п’ять сотень чоловіків, і вони його впізнали. — Я не стримався від сміху. — Я сам дивився йому в очі. Цього було досить. Він не був звичайною людиною.
Міріна теж запевнила:
— Людина не може дивитися так, як він.
Пильно поглядаючи на нас обох, Клавдія Прокула допитувалася:
— Ви бачили його вночі. А хіба тоді не стояла безмісячна ніч і не було дуже темно?
— Темно було, — визнав я. — Утім я бачив його досить виразно. Його неможливо було ні з ким переплутати.
Клавдія Прокула розвела руками й зауважила:
— Ні, я, звичайно, не сумніваюся, що то був він і так далі. Але лікар Ірода Антипи постійно мене доглядає і навідався, щоби привітатися зі мною. Та й Іродіяда конфіденційно звірила мені, що вони добре знають, що в Галілеї ходить незнайомець, в якому багато хто начебто впізнає Ісуса Назарянина. Але розповіді суперечливі, й ніхто не може переконливо пояснити, яка в нього зовнішність. Царедворці не вірять, що він Ісус Назарянин. Вони гадають, що то котрийсь божевільний чи біснуватий, який навмисно зранив собі руки й ноги. Або його учні, викравши тіло з гробниці, змусили когось видавати себе за нього, щоб цей балаган тривав і далі.
Помітивши мій погляд, Клавдія Прокула почала виправдовуватися:
— Я лише розповідаю те, що чула. Я не стверджую, що це моя думка. Просто існує дуже багато можливостей. Лікар, своєю чергою, безпристрасно розмовляв про це з іншими книжниками. Розумієш, у пустелі на березі Мертвого моря мешкає в зачиненому будинку юдейська секта, яка від постів, молитов, безшлюбності, спільних трапез і занурень у воду стала такою святою, що її члени вже не є звичайними людьми. Стверджують, що їхні білі одежі світяться в темряві. Вони мають таємні зв’язки в Єрусалимі й деінде. Власне кажучи, Ірод Великий уважав їх такими небезпечними, що аж утискував їх. Їм довелося втекти до Дамаска. Звідти вони повернулися в пустелю аж по його смерті. Відомо про них небагато, бо вони не приймають гостей, але може бути, що вони, чи принаймні найсвятіші з них, знають більше за решту людей. Вони мають там різні ступені — від святих до ще святіших.
— Учора той лікар, порозмовлявши з іншими книжниками, підкинув ось яку ідею: пустельна секта з тієї чи тієї причини уважно стежила за діяльністю Ісуса Назарянина і оберігала його, а сам він, можливо, цього не знав. Особливо підозрілим є те, що два члени високого синедріону разом поховали Ісуса після розп’яття. Марія Магдалина побачила в ранкових сутінках постать, яка світилася білим кольором у гробниці й здалася Марії янголом. Ісусові учні, прості чоловіки, були, можливо, занадто налякані, щоб викрасти його тіло, а от для святих пустельної секти це не становило труднощів. Може, вони воскресили тіло чарами чи звеліли комусь зі своїх показуватися простим людям у Галілеї. Чому вони хотіли переконати народ, що Ісус Назарянин воскрес, — це важко сказати. Можливо, вони з власних міркувань хотіли підірвати авторитет храму. А втім, людина, яка звикла мислити політично, знаходить у всьому політичні причини, як казав лікар. З таким самим успіхом у їхніх діях могли бути релігійні причини, відомі лише їм самим. Але вони занадто розумні, щоб затягувати цей обман. Як я розумію, це все вже скінчилося, після того як він, хто б то не був, явився на горі у темряві надійним прибічникам назарянина.