Помітивши, з яким збентеженням я слухаю її виправдовування, Клавдія Прокула закінчила говорити, ще раз розвела руками й запевнила:
— Я в це не вірю. Я лише розповідаю, що кажуть інші. Мабуть, його найближчі учні все ж не переплутали б його із кимсь навіть у темряві, якщо тільки вони не залучені до цієї каверзи. Скажи мені лише одну річ. Ти розповідав йому про мене?
Я знітився і прохально сказав:
— Я не можу пояснити цього тобі по-зрозумілому, але, думаю, я не міг би говорити йому про тебе, хай би й хотів. А я не хотів, бо всі інші думки зникли в мені, коли я його побачив.
На мій подив, Клавдія Прокула не докоряла мені. Навпаки, вона сказала, задоволена:
— Точнісінько в тому самому запевняла мене Іванна. Але вона загорнула в хустину землю з того місця, куди, як вона запам’ятала, ступнув Ісус, — це щоби принести її мені і я уздоровилася, доторкнувшись до неї чи поклавши її собі на чоло на ніч. Але мені вже це не потрібно.
Загадково подивившись на мене, вона цілковито мене здивувала такими словами:
— Розумієш, я сама була з усіма на горі, і він уздоровив мене.
Бачачи моє сторопіння, вона весело розсміялася, заплескала в долоні й вигукнула:
— Ага, ошелешила тебе! Сідай біля мене, Марку, і ти, дівчино, сідай, куди хочеш. Ні, я не маю на увазі, що моє тіло було з усіма на горі, але тієї ночі я бачила добрий сон, чого в мене вже давно не бувало. Я знаю, що я чутлива і примхлива жінка. Уві сні мене щипали і хльоскали руками по щоках, смикали за волосся, і все було цілком виразне й дійсне, і я не могла поворухнутися, хоч як намагалася, поки нарешті у мене прорізався голос і я прокинулася від власного нажаханого крику така спітніла і пройнята мукою, що не наважувалася знову засинати.
— Ми говорили про гору, — розсудливо вела вона далі. — Я багато думала про гору, тож не дивно, що тієї ночі мені снилося, ніби я на горі, адже я така чутлива. Було так темно, що я швидше здогадувалася, ніж бачила, що багато непорушних постатей чекають довкола мене навколішках на землі. І я геть не боялася вві сні. Потім переді мною спинилася сяйлива постать, і я не наважувалася здійняти голову, щоб подивитися на неї. Щоправда, я не боялася, але вві сні мені здавалося, що мені би краще не дивитися на його обличчя. Лагідно ця постать заговорила зі мною, питаючи: «Клавдіє Прокуло, чи чуєш ти голос мій?» Я відповіла: «Я чую голос твій». Він мовив: «Я — Ісус Назарянин, цар юдейський, якого твій чоловік Понтій Пилат наказав розіпнути на хресті в Єрусалимі». Я відповіла: «Так, це ти». Потім він говорив мені про овець щось таке, чого я не зрозуміла, бо не обізнана з вівчарством і тому не все запам’ятала. Але здавалося, наче він докірливо подивився на мене, коли врешті сказав: «Я — двері вівцям. Я не дозволю злодію і розбійнику вбивати моїх овець». Я відразу збагнула, що під злодієм і розбійником він розуміє Понтія Пилата, і квапливо запевнила: «Він напевно вже не цькуватиме твоїх овець, та й тебе він би не вбив, якби не мусив цього зробити з політичних міркувань». Але він не звернув уваги на моє пояснення. З цього я здогадалася, що цей бік справи — це для нього ніщо і він уже не злоститься на Понтія Пилата. Він просто далі казав про овець і мовив: «Я маю й інших овець». Не знаючи, що відповісти, я сказала, щоб задобрити його: «Я гадаю, що ти добрий пастир». Здавалося, він зрадів з моїх слів, бо зразу відповів: «Це ти сказала; я — пастир добрий, а добрий пастир кладе життя власне за вівці». Я дуже розплакалася вві сні, і мені хотілося попросити, щоб я була його вівцею. Але я не зважилася. Я лише відчула, як він поклав руку мені на голову, і від цього я прокинулася, і тієї миті ще здавалося, наче я відчуваю його руку на тімені. То був добрий сон і найкращий із побачених мною. Докладно пригадавши його, щоб запам’ятати все і нічого не забути, я заснула і проспала довго, а після того не бачила жодного страшного сну. Як я розумію, він уздоровив мене з такою умовою, щоби Понтій Пилат не утискував його прибічників.