Клавдія Прокула захихотіла, як та молода дівчина, але потім зніяковіло затулила рота рукою.
— Це мені легко було пообіцяти, — вела вона далі. — Бо ж Пилат не має жодної причини утискувати прибічників назарянина. Навпаки. Якщо з них виникне партія, це лише сіятиме розбрат поміж юдеями згідно з політикою Риму. Звичайно, сни — то лише сни, і про овець він, певно, вві сні казав мені тому, що мені розповідали, як він, навчаючи, часто говорив про овець. Але хай там як. Мій сон був виразний, і таке мені снилося тієї самої ночі, коли ти й твоя дівчина бачили його на горі. Але головне, що я уздоровилася від поганих снів.
— Щоправда, — повідала вона, — лікар Ірода Антипи запевняє мене, що моє уздоровлення зумовили гарячі сірчані купелі і його власне лікування. Я, певна річ, не можу його ображати, а зроблю йому відповідні дарунки. Утім я вірю сама — смійся, якщо хочеш, — що Ісус Назарянин змилосердився наді мною й уздоровив мене вві сні, бо я стільки думала про нього і страждала від поганих снів через нього.
Тріумфально вона засвідчила:
— Тобто кого б ви там не бачили на горі, а я в усякому разі бачила Ісуса Назарянина вві сні. А втім Сусанна запевняє мене, що на горі далебі впізнала в ньому Ісуса Назарянина, і в її словах я не сумніваюся.
Я подумав про її сон, затремтів з радості й палко запитав:
— А він справді казав у твоєму сні, що має й інших овець? Якщо це так, він поклав життя і за інших овець. Міріно, ти чула? Ми для нього не чужинці.
Клавдія Прокула розсміялася й вигукнула:
— Ні, ні, ця схибленість на вівцях — це вже над міру! Я знаю про Ісуса Назарянина і вірю з достатньою певністю, що він воскрес із мертвих і є сином Божим. Сусанна навчила мене і я вмію молитися йому в разі потреби, і певних його заповідей наміряюся дотримуватися, наскільки зможу це робити потай і без шкоди для мого статусу. Кесаревому генію я в кожному разі мушу приносити жертву, хай би й до інших римських богів мені вже було байдуже. Але найскладніше для мене питання — а що з цього всього розповідати Понтію Пилату. Він сухуватий чоловік, вивчав закон і не дуже вірить у дива.
— Я думаю, — з ваганням сказав я, — що краще тобі казати йому про Ісуса Назарянина якомога менше. Весь цей випадок був для нього неприємний і ображав його почуття справедливості. Тому він лише відчує прикрість, якщо ти нагадуватимеш йому про те все.
— По ньому важко сказати, що саме він думає в глибині душі, — зауважила Клавдія Прокула. — Він, римський урядник, звик приховувати почуття так добре, що інколи я сумніваюся, чи є вони в нього взагалі. Він не є лихий чоловік. Юдеї міг дістатися й гірший прокуратор. Несправедливо прозивати його злодієм і розбійником, але це звичний юдейський фанатизм. Можливо, ти маєш рацію. Я не розповідатиму йому, якщо він сам не спитає.
— Між іншим, — вела вона далі, уважно дивлячись на мене, — я рада бачити, що ти знову маєш гладке підборіддя і вдягаєшся, як добропорядна людина. Мабуть, тобі пішло на користь побачити його на горі, бо я вже хвилювалася за тебе. Я побоювалася, що юдеї потьмарили тобі голову. Обличчя в тебе було, як у фанатика, аж мій лікар, з яким ви тоді бачилися, питав пізніше, що ж таке з тобою. І хіба не час тобі повертатися назад до Рима? У Байї саме квітнуть троянди. Там би ти був недалеко від Капрі. Котрийсь тутешній друг міг би бути відчутно тобі вдячний, якби час від часу діставав потрібні й точні відомості про стан здоров’я кесаря. Звичайно, наперед домовленими таємними словами, бо інакше писати про стан здоров’я кесаря смертельно небезпечно.
Схиливши голову набік, вона дивилася на Міріну, і, думаю, їй не сподобалося побачене. Знизуючи спадистими плечами, вона жорстоко зазначила:
— Мабуть, року вигнання досить, щоб остудити занадто розбурханого коханця, і ти знову влаштовуватимеш Туллію. Я маю підстави гадати, що їй тим часом вдалося розірвати шлюб і взяти новий, отож ви зможете знову спокійно почати все від початку. Ніхто тебе в Римі не утискуватиме, якщо вона запевняла тебе в чомусь такому.
Мабуть, вона казала правду. В Римі мені, либонь, не загрожує вже жодна небезпека. У мене защеміло всередині. Не через тебе, Тулліє, а через власну безглузду самозакоханість, адже тобі вдалося переконати мене, що ти приїдеш слідом за мною до Александрії.
— Думаю, я вже ніколи не повернуся до Рима, — з гіркотою мовив я. — Як тільки подумаю про троянди, стає гидко.