Натовп чув, як вони гучно говорять багатьма мовами і кожному — його власною. Це викликало таку велику цікавість, що ті, хто стояв найближче, гукали іншим замовкнути. Якийсь час народ цілковито мовчав просто з цікавості, тож довкола будинку лунали лише голоси Ісусових учнів, які екстатично вигукували слова багатьма різними мовами.
Перед нами з Міріною опинився котрийсь із них, імені якого я не знав. Я побачив лячну збудженість його перекошеного обличчя й відчув силу в ньому. Моїм очам здавалося, що над головою в нього коливався тоненький вогненний язик. Він подивився просто мені в очі й заговорив зі мною латиною, утім, не бачачи мене в стані екстазу, бо очі його видивлялися просто в царство, а не в цей світ. Але цілком очевидно він говорив до мене латиною, ба ще й так швидко, що я не розбирав слів і не зрозумів, що саме він хоче сказати. Потім він обернувся до Міріни і перейшов на грецьку, все ще вигукуючи слова так швидко, немовби вони лилися з нього з непереборною шаленістю і змішувалися одне з одним, аж їх годі було розібрати. І я не міг зрозуміти, як той засмалений сонцем селянин з дужими м’язами спроможний, не маючи освіти, розмовляти і латинською, і грецькою мовами так швидко й легко.
Але він кинувся вперед, і його сила знесла нас з його шляху так, наче ми були просто листочками на вітрі. Сила робила йому місце перед ним, поки він не зупинявся, щоби знову заговорити до когось іншого, і розмовляв він мовами, яких я ніколи не чув. Так само йшли й інші учні, і натовп неначе вирував від їхнього руху. Еламіти й мідяни, араби й критяни, а також побожні юдеї з інших країв почали вражено здіймати руки й питати одне одного, як це темні галілеяни можуть говорити до кожного з них його власною мовою. Вони збагнули, що розбурхані чоловіки проповідують їм великі Божі дії, кожному його власною мовою, але не розуміли, що саме вони хочуть сказати, бо говорили вони з такою шаленою швидкістю.
Я сказав Міріні:
— Вони говорять не власною силою, а це дух промовляє з них.
Натовп виростав до тисяч, і ті, що прийшли останніми, завзято сперечалися між собою й запитували одне одного, що ж це все може означати. Серед людей були кепкуни, які посміювалися між собою і стверджували, що галілеяни вже з самого рання п’яні, заливши очі солодким вином. Але навіть пересмішники відступалися перед ними й не могли пояснити одне одному, що за сила знесла їх зі шляху посланців, які говорять мовами.
Коли учні все ще бубоніли мовами, не підупадаючи на силі, мене огорнуло відчуття слабкості, земля тряслася під моїми ногами, і мені довелося вхопитися за Міріну, щоб не впасти. Помітивши блідість мого обличчя і піт у мене на чолі, вона рішуче вивела мене з майдану в затінок будинку, в браму і на подвір’я, і ніхто нас не зупиняв, хоч на подвір’ї було чимало жінок і розгублених слуг, які визирали з брами. На подвір’ї Міріна звеліла мені лягати на землю в затінку дерева і обняла мою голову. З душевного приголомшення я знепритомнів, а коли знову опам’ятався, в першу мить не знав, де я і скільки часу був без тями.
Проте кінцівки мої були прохолодні, а на душі лежав спокій, немов я відпочив від усіх турбот. Я повернув голову, яка була в обіймах Міріни, і побачив поблизу нас гурт жінок, що присіли до землі. З них я впізнав Марію, Лазареву сестру, Марію Магдалину і Марію, Ісусову мати. З їхніх облич світила така екзальтована яснота, що в першу мить я не міг сприймати їх за земних істот, а думав, що бачу янголів у подобі жінок.
Я перевів погляд на браму, почув гомін величезного натовпу, побачив, як Симон Петро зібрав решту учнів довкола себе, й почув, як він говорить до народу без страху, твердим голосом. І це вже не було екстатичним розмовлянням різними мовами — він упевнено говорив власним галілейським діалектом і при цьому цитував пророків. Він розповів про Ісуса Назарянина і його воскресіння, коли його оживив Бог, і про дану його Отцем обітницю Святого Духа і про виливання з нього — що народ бачив був на власні очі і чув на власні вуха й сам засвідчив. Але з усякого погляду він говорив лише як ізраїльтянин ізраїльтянам. Розчарований, я перестав його слухати і, обернувшись, благально подивився на святих жінок.
Побачивши мій прохальний погляд, Марія Магдалина пожаліла мене, підвелася з землі, підійшла до мене і привіталася зі мною на ім’я, немов щоб показати перед усіма, що вона принаймні не відкидає мене. Я запитав у неї знесиленим голосом, що сталося. Вона спустилася на землю біля мене, взяла мою руку в свою й розповіла: